У березні 1980-го в історії Радянського Союзу сталася «епохальна подія» -в Кремлі відбулося урочисте вручення Ленінської премії з літератури Генеральному секретареві ЦК КПРС Леоніду Брежнєву. Так радянського лідера було відзначено за створення трилогії спогадів – «Мала земля», «Відродження» та «Цілина».

КЛАСИКАМ Й НЕ СНИЛОСЯ

А лідер країни на той час поступово згасав від тяжкої хвороби. Брежнєву було дедалі важче навіть зачитувати промови, підготовлені помічниками, – про яке написання книжок могло йтися?

Старіючий генсек ставав все більш сентиментальним. Зі сльозами на очах приймав нові й нові нагороди, якими відзначало «глибоко шанованого Ілліча» оточення.

За п’ять років – з 1976-го по 1981-й – Брежнєв тричі отримав звання Героя Радянського Союзу. В 1978-му йому вручили найвищий полководницький орден «Перемога», при цьому грубо порушивши статут нагороди. Цієї ж п’ятирічки генсек отримав маршальські погони. Щедро сипалися на груди радянському лідеру й нагороди соціалістичних та дружніх країн.

Над пристрастю до орденів і медалей народ сміявся та складав анекдоти. Премія з літератури лише додала фарб до комедії, що поступово переходила у трагедію великої держави.

Трилогія Брежнєва вперше побачила світ у журналі «Новий світ» за 1978 рік: у №2 була опублікована «Мала земля», у №5 – «Відродження», у №11 – «Цілина». А далі почалося справжнє божевілля – твір генсека почали випускати тиражами, які не снилися класикам світової літератури. Наклад кожної з трьох книг становив 15 000 000 екземплярів! Трилогію оперативно переклали 65 мовами і розіслали до бібліотек 120 країн світу. Вивчення брежнєвської трилогії включили навіть у шкільну програму.

Шалений ажіотаж миттєво скінчився після смерті генсека в листопаді 1982-го. А з початком перебудови мемуари Брежнєва взагалі стали чи не головним символом «проклятого застою». Тому 1987 року трилогію вилучили з книгарень та бібліотек.

Революційний порив перебудови був ще одним проявом крайності – при найскептичні-шому ставленні до «літературного таланту» Брежнєва, такої долі книги не заслуговували.

ХТО ПИСАВ?

Як же з’явилися на світ спогади «дорогого Ілліча» і хто насправді був їх автором?

Щодо цього існує кілька версій. Одна з найбільш правдоподібних належить Леоніду Зам’ятіну, який у ті роки був
гендиректором ТАРС. За його свідченнями, генсек у робочих поїздках часто вдавався до спогадів про дитинство, молодість, свою участь у Великій Вітчизняній.

Особливо часто він згадував про Малу землю – плацдарм на березі Цемеської бухти, захоплений частинами морської піхоти у лютому 1943-го. Цей шматок землі радянські солдати обороняли 225 днів, після чого перейшли з нього у наступ, визволивши Новоросійськ. Начальник політвідділу 18-ї армії полковник Брежнєв був безпосереднім учасником тих подій, близько 40 разів переправлявся на плацдарм та особисто брав участь у боях.

Брежнєв хотів, щоб подвиг солдатів, які обороняли Малу землю, був увічнений. За цю ідею вхопився Костянтин Черненко – «права рука» генсека. Черненко вважав, що мемуари радянського лідера стануть дуже корисними для ідеологічної роботи не тільки усередині країни, а й за кордоном.

На Замятіна було покладено організаційну і контролюючу роботу – у найсуворішому секреті йому належало зібрати колектив авторів, який мав стати «письменником Брежнєвим».

Лише у 1991-му Олександр Мурзін, який свого часу очолював у газеті «Правда» відділ сільського господарства, зізнався, що саме він писав «Цілину» – частину трилогії, де розповідалося про роботу Брежнєва в Казахстані під час освоєння цілинних земель.

Автором «Малої землі», де йшлося про військову біографію Брежнєва, був знаменитий публіцист «Известий» Ар-кадій Сахнін, а «Відродження» (опис праці майбутнього генсека в Запоріжжі під час
повоєнного відновлення країни), – Анатолій Аграновський.

НЕВІДОМЕ

Але далеко не всі знають, що на цьому спогади генсека не закінчуються. У «Новому світі» оприлюднили ще дві частини спогадів – «Життя по заводському гудку» (спогади про дитинство та юність) та «Почуття Батьківщини» (молоді роки Брежнєва, навчання в інституті, служба в армії).

1983 року, вже після смерті нашого земляка, у тому ж «Новому світі» побачили світ ще три частини спогадів – «Молдавська весна» (про роботу першим секретарем компартії Молдови), «Космічний Жовтень» (про опікування від ЦК КПРС космічною програмою СРСР) та «Слово про комуністів» (роздуми про історію та роль партії).

Відомо, що автор «Космічного Жовтня» – Володимир Губарєв. Проте він несподівано зіткнувся з жорсткою цензурою – після смерті Брежнєва на шляху мемуарів став міністр оборони Устинов, за розпорядженням якого із тексту видалили все, що головний радянський військовий вважав пов’язаним з держтаєм-ницею…

Багата біографія Леоніда Ілліча Брежнєва справді дозволяла написати унікальні мемуари, які мали всі шанси стати справжнім, а не «дутим» бестселером. І участь у роботі над такими спогадами журналістів – звичайна практика. У житті, однак, вийшло інакше. Замість справжніх мемуарів Брежнєва в історії залишилася якісна журналістська праця, яка стала цінною історичною пам’яткою останніх років епохи застою.

О. ЯСНІЙ