4 грудня – Введення у храм Пресвятої Богородиці, по-народному – Третя Пречиста.

Праведні Яким і Анна довго не мали дітей. Подружжя було в розпачі й дало обітницю посвятити народжену дитину служінню Богу.

Господь почув їхні молитви, подарував доньку. Триріч -ною батьки привели її до Єрусалимського храму і віддали в руки первосвященика Захарії. Тут Марія пробула аж до заручин зі св. Йосипом.

Свято пов’язували з початком нового року. Хто цього дня вранці перший прийде до хати, той буде першим «полазником» -тим, хто приносить добро чи якесь лихо. Тож не йшли зрання до сусідів, аби потім не було нарікань, що їм принесли нещастя. Як першим увійде молодий чоловік, та ще й з грішми, добрий знак: цілий рік усі будуть здорові й зі статками; як зайде старий та немічний, а ще бідний – то і хворі в хаті будуть, і злидні.
Найгірше ж, як завітає першою жінка – «добра не жди».

У ніч проти 4 грудня святили воду, ставлячи повний глечик просто неба (благо як ще й усіяного зорями). Таку воду вживали від недуг, зурочення.

На Третю Пречисту діяла заборона на будь-яку тяжку працю (окрім догляду за худобою). Особливо не можна копати: земля має відпочивати аж до Благовіщення, набиратися сил для нового врожаю. Хто пратиме – накличе бурю на свою ниву.

Спостерігали за погодою: як сніг випаде до Введення, то неодмінно розтане, а як після – настане зима. На саме Введення сніг лапатий – «зерно горнутимеш лопатою».

Тетяна МАЛИШЕНКО