«ПІДКУЗЬМИТИ» ТОГО, ХТО СЕРЦЮ МИЛИЙ

3 недели ago Zorya Комментарии к записи «ПІДКУЗЬМИТИ» ТОГО, ХТО СЕРЦЮ МИЛИЙ отключены

14 листопада – Кузьми і Дем’яна. Церква відзначає пам’ять святих чудотворців двічі на рік – восени і влітку (14 липня).

Брати-близ-нюки жили неподалік Рима в III-IV ст. Мати виховала їх у християнському милосерді. Діставши від Господа дар зцілення, присвятили себе лікуванню.

За роботу не брали грошей. Названі безсрібниками, бо діяли за євангельським принципом: даром отримали, даром давайте.

Коли слава про них дійшла до імператора, той наказав привести їх і судити як шарлатанів. Але з волі Всевишнього правителю на процесі так звело шию, що він зміг поворухнути нею тільки після того, як визнав братів невинними і відпустив. Загинули вони від руки свого ж наставника-лікаря: через заздрість до їх шани і загальної любові заманив обох на скелі і вбив. Тіла скинув у ріку.

Їхній гріб став місцем численних прощ. Люди вірили: позаяк на землі чудотворці зцілювали тіла і душі, то на небесах тим паче можуть їм помогти. Тож молилися до Кузьми й Дем’яна про позбавлення від недуг, зокрема, грижі, лихоманки, неврозів. Прохали вилікувати зуби, спинити кровотечі.

Молитовно до братів зверталися батьки, аби посприяли дітям у науці: «Кузьмо та Дем’я-не-безсрібники! Заступітеся за нас та допоможіть нашим дітям учитися гарно».

Боронили святі від змій, а також були вправними ковалями. Саме Кузьма-Дем’ян викували колись перший плуг, запрягли у нього змія і виорали аж до Чорного моря величезні борозни — Змієві вали, що охороняли давній Київ від набігів степових кочівників.

Відтак найдужче шанували Кузьму й Дем’яна як своїх покровителів ковалі – найпотрібніші люди на селі. Зварити перервану косу, склепати сапу, викувати леміш до плуга — хто міг це зробити, як не вони. Та що там! Коваль навіть міг благословити сироту на шлюб, якщо у парубка чи дівчини не стало батька…

Досі побутує прислів’я: «Прийшов Кузь-ма-Дем’ян — пора підкузьмити». І не в значенні «когось обдурити», а привернути до себе того, хто хвилює серце й душу. Справді, восени, коли врожай уже в коморі, роботи менше, молодь сходиться на вечорниці, де парубки залицяються до дівчат та домовляються про сватання.

Дівчата цього дня влаштовували «курячу складку» — дівочі посиденьки, щоб позмагатися в готуванні страв з курятини. Майже по всій Україні то був офіційний початок гулянь, допоки не настав Різдвяний піст – Пилипівка.

Усе дійство відбувалося у хаті, яку винаймали у когось зі старших самотніх людей, яким від того і веселіше було і поміч сяка-така.

Зносили в оселю різноманітний харч, неодмінно мали бути кури. За повір’ям, у того, хто принесе власну курку, на господарстві квочки справно доглядатимуть курчат, вилуплюватимуться здебільшого курочки, не буде кураїв, а хижі птиці не чіпатимуть молодого приплоду.

Курей смажили, варили, запікали (зазвичай з родзинками, які до свята ретельно сушили, перебирали та сортували). Вечерею частували парубків. За трапезою відбувалися ближчі знайомства, а ще можна було угледіти вправну господиню – курка в такої найсмачніша! Торжество тривало до третіх півнів.

14 листопада завбачували погоду: як розвезе дорогу – не жди морозів до кінця місяця, випаде сніг – на весняну повінь. Ну а як «Кузьма з Дем’яном скують дороги й річки – до весни не розкувати».

Тетяна МАЛИШЕНКО

Поделиться: