Вже за кілька днів, 19 серпня, зустрічаємо Преображення Господнє – Другий Спас, Яблучний. А ще цього дня вшановують одну з найбільш мужніх професій у світі. Це не жарт-добровільно йти в бджолину хмару, щоб здобути чи не найкорисніший продукт. З 1997 року в Україні відзначають День пасічника.

За Євангелієм, щоб показати учням свою духовну славу, що має послідувати за стражданнями (ця подія передувала розп’яттю), Господь преобразився перед ними на горі Фавор: його обличчя просяяло, як сонце, а одяг став білосніжним, як символ чистоти, віри й святості.

Преображення Господнє відзначається церквою з 4 століття і є найбільшим святом після Великодня. Цього дня несуть до церкви на посвяту городину, садовину, гриби, мед у стільниках, обжинкові вінки, хліб.

Найбільше чекають свячених яблук, адже до Спаса їх не годилося їсти. Якщо ж все-таки хтось не втримається і з’їсть яблучко, спокутувати цей гріх можна тим, що сорок днів після Спаса не їсти жодного яблука. Надто дотримувалися цієї заборони жінки, у яких вмерли немовлята, та дівчата, що лишилися без матерів.

За повір’ям, Пресвята Діва на тому світі роздає дітям золоті яблука. Діти тих матерів, котрі дотримувались обітниці, радо ласують плодами, а ті, чиї неньки знехтували обітницею, стоять і плачуть.

Кажуть, що цього дня яблука набувають чудодійної сили. Як відкусити плід і при цьому загадати бажання — воно неодмінно справдиться.

Якщо ждати тяжкохворій людині свячене яблуко — символ життя, то ця людина видужає, або ж, нарешті, скінчаться її страждання і вона тихенько, сумирно вмре до Успіння.

У день Преображення побутував благодійний звичай наділяти плодами бідних та сиріт: «На другий Спас і убогий яблучко з’їсть». Також поминають родичів-небіжчиків. Начеб-
то третій раз за весну і літо вони виходять на цей світ (перший раз — у Страсний Четвер, другий — на Зелені свята). На могилки треба покласти кілька штук свячених яблук.

«До Спаса бджола працює на тебе, а після Спаса на себе»

З великим нетерпінням чекали Спаса пасічники. Кожний бджоляр за два-три дні до свята ревізував вулики: вилучав пусті вощини, об’єднував малочисельні сім’ї.

Вважається, що після Другого Спаса бджоли мед уже не носять, їм треба відпочивати. Тож пасічники, викачуючи із сот мед, не забувають про поживу для комах-трудівниць: залишають трохи меду на зимівлю.

З воску на Спаса виливають свічки-трійці: Богові, рідній землі й бджолам. Майстрували навіть спеціальні підсвічники, оздоблені мистецьким різьбленням та інкрустацією. Саме такі свічі мали бути в кожній родині як обереги від усілякого лиха.

З цими ж свічками йшли на святкову відправу до церкви, після якої роздавали солодкі щільники сусідам, вдовам, сиротам. Потім уся родина сідала за стіл: печені яблука з медом запивали виноградним або яблучним вином — «щоб садовина родила».

У давніші часи був дуже високий суспільний статус меду. Коли хтось позичав у сусіда чи родича якусь важливу річ або гроші, то давав своєрідну обітницю: «Ставлю на мед». Це означало, що позичене буде вчасно повернене або ж відборго-ване ще й медом.

У природі після Спаса вже досить відчутний подих осені. Тому й мовиться: «Прийшов Спас — пішло літо від нас».

Тетяна МАЛИШЕНКО