Свято засноване на згадку про чудесне Богоявлення Пресвятої Трійці на р. Йордан (у Палестині), де проповідував та охрещував пророк і предтеча Йоанн Хреститель. Саме сюди прийшов Ісус Христос, коли йому виповнилося 30 років. Тоді Йоанн сказав: «ОцеАгнець Божий, що на Себе гріх світу бере!» Під час хрещення на Ісуса з небес зійшов Дух святий у вигляді голуба, а з неба промовив голос: «Це є Син мій улюблений. У Ньому Моє благовоління».

Напередодні, 18 січня, у водохресний Святвечір, варять третю, останню кутю різдвяно-новорічних свят. Називається вона «Голодною», бо від ранку і до вечора цього дня постимося, а сідаємо до столу після церковної відправи та освячення води. Цю воду п’ють натщесерце для зцілення душі й тіла.

З Голодною кутею пов’язані цікаві звичаї «закликання морозу». Адже йорданські холоди були в давнину не такі, як тепер. Перед тим як сісти за вечерю, господар брав ложку куті, підходив до вікна (іноді прочиняв кватирку) і тричі казав: «Морозе, морозе, йди до нас куті їсти!» Після паузи знову звертався: «Не йдеш? То не йди ні на жито, ні на пшеницю, ні на всяку пашницю!» При цьому грозився злим силам: «Не дам вам Святої вечері. Будьте голодні, холодні, неприкаяні. Згиньте з голоду!».

До трапези вже не запрошують душі померлих. Вони, вважається, знову повертаються «на той світ», а тому це і для них був голодний Святвечір.

Після вечері всі члени родини клали свої ложки в одну миску, а зверху – хлібину, «щоб хліб родився».

Діти йшли «виганяти свято з хати»: били знадвору палицями в причільний кут, приказуючи:

Тікай, кутя, із покуття, а ти, узвар — іди на базар. У садок або на вигін також виносили дідуха і пускали його на «теплий дух», тобто спалювали. Попіл з дідуха дівчата згрібали й відносили на город – «аби огірки родили».

Наступного дня вранці, після церковної служби, віряни вирушали до річки.

Священик, виголосивши молитву, освячував воду: занурював у неї срібний хрест. Потім кропив усіх присутніх та воду, яку люди принесли з собою. Матері змочували дітям чоло — «щоб мудра була голова», очі — «щоб добре бачили», вуха — «щоб чули тільки гарні слова».

Хто ж приїхав на «Йордан» кіньми — верхи чи саньми, набирали відрами з ополонки воду й напували своїх коней, «щоб хвороби не боялися та міцніші були».

Знаходилися сміливці, які купалися в «Йордані», пам’ятаючи, що купання на Водохреще особливе: настрій інакший, та й вода лагідніша.

Йорданську воду ставили у зимівник для бджіл, а теплої пори року виставляли посеред пасіки; трохи відливали в скляну пляшечку й зберігали біля образів.

Свячену воду і дотепер вживають при внутрішніх хворобах, лікують нею дитячий переляк, кроплять породіль після пологів.

Після Водохреща – 20 січня – вшановується Йоанн Хреститель (Іван Предтеча). І вже переходять до звичайного трудового ритму. Тому й казали: «Прийшов Предтеча і забрав свята на плечі».

Тетяна МАЛИШЕНКО