Нові назви Дніпропетровщини

4 года ago anelya Комментарии к записи Нові назви Дніпропетровщини отключены

 

 

У період з 2015 по 2016 роки Верховною Радою України перейменовано 75 населених пунктів Дніпропетровської області. Це зроблено на виконання Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». У новій рубриці «Зоря» познайомить читачів з тим, які села і міста в нашій області змінили свої назви.

Грушівка Апостолівського району в радянський час називалася Ленінським. А історія села і топоніма така. Село і центр сільради розташовані на правому березі Каховського водосховища. Заснували Ленінське 1953 року, коли почали будувати водосховище. «Ленінцями» стали переселені на нове місце жителі сіл Грушівки і Кута, територія яких підлягала затопленню водами Каховського моря.

Нове село назвали Ленінським, бо воно як на ті часи було добре впорядковане і відтак мало пропагандистське значення. Пригадую, які чудові раки ловилися в морі сорок років тому, коли ми були в Ленінському на фольклорній практиці! З поверненням селу історичної назви Грушівка відновлюється історичний зв’язок часів. Грушівка — в козацькі часи назва річечки, яка впадала в Дніпро.

Божедарівка Криничанського району ще недавно носила назву Щорськ. Селище стало заселятися після відкриття у 1880-х однойменної залізничної станції. 1938 року Божедарівку перейменували у Щорськ на честь радянського полководця Миколи Щорса. Навесні 2016-го року Божедарівці повернено історичну назву.

Кільчень Магдалинівського району донедавна була селом Радянським. Отримало назву Кільчень (за назвою річки, на правому березі якої воно розкинулося). Тепер так, як м. Дніпро знаходиться на р. Дніпро, так і Кільчень знаходиться на березі Кільчені.

Проте місцеві жителі оповідали нам, що в давнину село звалося Кащине за прізвищем пана Кащенка. Василь Васильович Кащенко (1812—1894) — український садівник, помолог і лісівник. Другого такого не було на всю губернію! Понад 50 років працював він над культурою садових дерев у своєму родовому маєтку Приют. Одним із перших у Російській імперії Василь Кащенко почав запроваджувати полезахисні лісові насадження і пропагувати цей захід для успішного ведення сільського господарства у степу. Василь Васильович мав нагороди від Імператорського товариства садівництва і Паризької землеробської академії. Друкувався у спеціалізованих виданнях, окремо видав кілька книжок із садівництва.
Його рідний брат Павло Кащенко служив у війську разом з поетом Афанасієм Фетом і мав у цих місцях власну цегельню. Про панів Кащенків нагадує чудовий дендропарк над Оріллю з дивовижною алеєю бузку. Тож на нашу думку, Кащине ліпше відповідало б історичній справедливості.

Вишневецьке Синельниківського району досі звалося Фрунзе. Це селище підпорядковане Старовишневецькій сільраді й виникло у другій чверті ХХ ст. як селище працівників цегельного заводу з назвою Фрунзівка. В останній чверті ХVIII століття довколишні землі отримав ротмістр Вишневецький. Він і заснував слободу Вишневецьку, яка нині зветься селищем Старовишневецьким.

Слобожанське Дніпропетровського району — селище міського типу досі називалося Ювілейне. Назване так 1987 року на честь 60-річчя Жовтневої революції. Нова назва Слобожанське пов’язана з тим, що неподалік розташований Слобожанський проспект обласного центру, шлях на Слобожанщину (Харківщину). А слово «слобода» у значенні поселення походило від слова «свобода», отже, нова назва асоціюється з вільними людьми.

Микола ЧАБАН

До теми

Костянтин Паустовський:

«Назви — це народне поетичне оформлення країни»

Півстоліття тому пристрасний мандрівник і людина незаперечного смаку Костянтин Паустовський видав «Книгу мандрів». У ній він писав: «Назви — це народне поетичне оформлення країни. Вони говорять про характер народу, його історію, його схильності і особливості побуту».
Назви потрібно поважати. Змінюючи їх у разі крайньої потреби, слід робити це перш за все грамотно, зі знанням країни і з любов’ю до неї. В іншому разі назви перетворюються у словесне сміття, розсадник поганого смаку і викривають неуцтво тих, хто їх вигадує. Не можна називати міста так неблагозвучно, що людям у них неприємно жити. Прикладів можна навести багато.

Замість того щоб місто, де жив український письменник Іван Франко, назвати просто і добре Франко, незграбний перейменовувач додумався дати йому невимовне ім’я «Івано-Франківськ».

Коктебель у Криму (до речі, красиве і легке ім’я) перейменували в Планерське. Перш за все це неграмотно. Якщо виходити від слова «планер», то потрібно говорити «Планерне», а не «Планерське». І що за закінчення — Планерськ-е? До чого воно відноситься: цей прикметник «Планерське», повисле без іменника? Це, очевидно, таємниця навіть для тих, хто так казенно назвав це дивовижне за своєю суворою красою місце.
Порівняно недавно у Криму без жодного розголосу і без узгодження з населенням, а значить і без згоди населення, поспішно перейменували майже всі міста, села і поселення, за винятком приморських. (Мова про витравлені після 1944 року татарські назви. — М. Ч.)

У нових назвах немає й натяку на природу або історію Криму. Новітня карта Криму рясніє незграбними, знеосібленими, а то і просто безглуздими назвами. Наприклад, у Криму, де немає і зроду не було суниці, з’явилася назва: Земляничное (Суничне). Що Земляничне? Мило? Або морозиво? Або варення?

Зникли імена, пов’язані з життям у Криму багатьох наших великих людей. Цей випадок з перейменуванням свідчить про відсутність первинної культури, зневагу до народу, до країни і, звичайно, про відсутність вигадки і уяви.

Поделиться: