Через п’ятдесят днів по Великодню славимо одне з найбільших свят – Трійцю. Інші назви -Зелені свята, або П’ятидесятниця. Цього року вона припадає на 7 червня.

Народження церкви

Того дня понад дві тисячі років тому на учнів Христових, що вже 50 днів молилися в Сіонській світлиці, зійшов Святий Дух у вигляді вогненних язиків, осяяв їх і наділив благодаттю: дав можливість знати мови, яких вони досі не знали, і проповідувати Слово Боже цими мовами по всьому світу. Сходження Святого Духа до апостолів і вчення Ісу-са Христа про Триєдиного Бога – Бога-отця, Бога-сина і Святого Духа – набуло довершеної ясності й повноти. Сама ж подія вважається днем народження церкви, яка почала зростати та множитися – «аж до краю землі».

Саме на горі Сіон з’явився перший християнський храм – нині Успенський храм Гробу Господнього в Єрусалимі.

Пахуче свято

Напередодні Трійці, у Зелену суботу, сільські обійстя повсюдно прибирають: українці ж бо вірили, що сама Мати Божа перевіряє, чи чисто в хаті; причепурюють свіжою зеленню. Пам’ятаю з дитинства: завжди цього дня бабусина хата нагадувала живий куточок природи.

Наламавши в діброві гілочок клена, берези, липи, ясена, вона встромляла їх у стріху, ставила попід стінами хати, біля вікон, на воротах. Вхід до хліва і глухі кутки подвір’я затикувала осикою «аби відьми не заходили». Підлогу притрушувала любистком, м’ятою, чебрецем, полином, материнкою та лепехою, яку рвала біля ставка.

У горнятах і глечиках, що стояли на вікнах і на столах, півонії, лілеї, фіалки, пижмо. Клала запашне зіллячко за образи. Під іконами запалювала лампадку або свічечку, тьмяне світло якої, пробиваючись крізь густу зелень, навіювало почуття радості.

Такий аромат в оселі стояв, аж подих перехоплювало. Що ж це за свято таке, питала в бабусі. «Пахуче свято, дитино».

Можна пом’янути й самогубців

У Зелену суботу поминаємо небіжчиків, обсипаємо могили клечаним зіллям.

Жінки, в яких вмерли не-хрещені діти, несли в поле коржики, пиріжки, хліб і кидали в жито для русалок, які асоціювалися з померлими і яким Господь, за повір’ям, дозволяє вийти на Трійцю у світ живих.

Поминають і тих, хто загинув безвісти у далеких краях, віддав життя за Україну у битві з ворогом. Ох, як актуально звучить воно тепер! Згадують добрим словом і самогубців, моляться за них. Це подарує спокій їх безпритульним душам.

Ударить дзвін – блага вістка

На ранок Трійці люди, попоравшись, вбираються святково, сідають у хаті й чекають, доки вдарять церковні дзвони. Ударить дзвін — блага вістка. Тоді всі побожно хрестяться і йдуть до церкви. По дорозі радо вітають одне одного і з неділенькою святою, і з Трійцею.

По відправі священик кропить принесені трави та букети. Вдома ці квіти можна розкидати по городу – на врожай. Частину букета ховають під стріху (як оберіг від злих сил), частину – сушать на цілющий відвар (то й не дивно, адже у букетах винятково лікарські рослини).

Богодухів день

Це завершення трійчастих свят. Відбувалася хресна хода до криниць, щоб окропити їх свяченою водою, бо в них, вірили, ховаються русалки.

Спочатку святили громадську криницю, а потім і власні.

Процесії з хоругвами виходили й у поле, благаючи у Пресвятої Трійці доброго врожаю, дощу, якщо панувала посуха. Старожили розповідали, що після такого спільного молебню випадав довгоочікуваний дощ. Хоч кілька краплин, та все ж краще, ніж без нього.

Тетяна МАЛИШЕНКО