12 квітня – Вхід Господній до Єрусалима, по-народному – Вербна (або Квітна, Цвітна) неділя. Це одне з 12 найважливіших церковних свят. Вербною неділею відкривається Страсна седмиця – найстрогіший тиждень перед Великоднем.

На віслюкові -до вічного життя

Насправді свято правильніше було б назвати пальмовою неділею. Коли Ісус на віслюкові їхав до міста, мешканці Єрусалима пальмовим віттям встеляли дорогу перед Ним, вітаючи Спасителя таким чином за всі чудеса, які бачили. (Після чого пішов звичай святити галузки. За відсутністю пальм ми святимо вербове гілля, бо воно най-раніше розпускається).

Містяни з радістю зустрічали того, кому незабаром винесуть жорстокий вирок. Тоді вони будуть кричати: «Розіпни, розіпни Його», а поки кричать: «Осанна синові Давидовому!», радіють, що нарешті бачать великого пророка, про якого досі тільки чули.

Це, мабуть, єдиний епізод, відомий з Євангелія, коли Господа зустрічали, як належить. Три роки він ходив з проповідями по містах і селах Палестини і часто не мав, де прихилити голову. Він і тепер в’їжджав до столиці не в золотій кареті, вбраний у скромну одіж. Втім люди славили Його, і навіть немовлята своїми криками підтримували загальне торжество.

Настрій натовпу мінливий. Відомо, що Пілат міг відпустити Ісуса, якби ті, хто юрмився у нього у дворі, погодилися. Цього не сталося. Тож у радості Вербної неділі криється скорбота майбутнього розп’яття.

БЄ за діло…

У це свято, яке ще називають Вербниця, на Богослужіння сходяться старі й малі, бо «гріх не піти до церкви, як святять вербу». Кажуть, тоді вона набуває цілющої сили: помагає при болях у спині, збиває високу температуру. Коли боліла голова, гілочку клали під капелюх і хустину й ходили так до
того часу, доки не ставало краще. Щоб жодна хвороба не причепилася упродовж року, годилося відщипнути пухнастого котика і проковтнути.

Колись господарі, йдучи з церкви зі свяченою вербою, до хати не заходили, а відразу ж садили на городі по кілька гілок або — як було близько — то в полі, «аби росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток»; решту заносили в оселю і ставили на покуті під святими образами. Вербовий букетик мав простояти цілий рік, оберігаючи житло від блискавок, пожеж, повеней, інших катаклізмів.

Якщо, ввійшовши до хати, заставали когось, хто проспав заутреню, то похльоскували такого вербовою галузкою, шуткуючи: « Верба біла, б’є за діло…». Мабуть, тому й називають ще Вербний тиждень Шут-ковим.

Парубки і дівчата жартівливо били одне одного свяченою вербою коло церкви та й дорогою, як додому йшли, приказуючи: «Шутка б’є — не я б’ю,

Віднині за тиждень Буде в нас Великдень!» Пухнастим віттям батьки легенько цьопають своїх чад – від пристріту і псування.

Зі свяченою вербою обходили пасіку, аби бджоли роїлись; стайні й кошари – аби худоба була плідна, давала багато молока та «щоб не губилася від череди і всяка нечисть не чіплялася».

Як до наступної Вербної неділі лишалися торішні гілочки, їх не можна було викидати: краще спалити, «щоб ішли до Бога».

Прикмети

■ Мороз на Вербну – корисний; як його не буде, то може прийти пізніше й зашкодити посівам.

■ Саме такий вітер, як цього дня, переважатиме упродовж усього літа.

Тетяна МАЛИШЕНКО