З настанням літа в країні починалася спекотна (у всіх сенсах) пора відпусток. Хтось їхав на дачу, хтось – до батьків чи родичів у село. Але найбільшим щастям вважалося з’їздити на море.

Заморські пляжі у ті часи були доступні небагатьом – дипломатам, партійно-державним діячам, відомим співакам та артистам під час зарубіжних гастролей. А ще щасливчикам, яким вдавалося отримати путівку «Інтуриста» чи «Супутника» до Болгарії. Маршрути по цій країні включали, крім екскурсійної програми, і відпочинок на Сонячному Березі або Золотих Пісках.

Абсолютна ж більшість радянських відпускників освоювала курортні маршрути усередині країни: Кавказ, Крим, узбережжя Азовського моря.

Кавказ манив екзотичними красотами, порівняно вільними пляжами і знаменитою гостинністю. Однак до нього був неблизький світ. Та й тамтешній вологий клімат підходив далеко не всім.

Крим і Азовське море – ближче й доступніше. Якщо, звичайно, пощастить «дістати» квиток. А це було непросто. У літній період квитки у південному напрямку – Сімферополь, Севастополь, Євпаторія,

Феодосія, Бердянськ та Одеса – вважалися на вагу золота. У процесі «добування» завітного папірця хвилювало лише одне: можна, відстоявши нескінченну чергу, потрапити до віконця касира і дізнати ся, що квитків на потрібні дати (туди-назад) немає. Тоді починай все спочатку…

Але ось квиткові пристрасті позаду. Щасливі курортники з валізами – на пероні. Оголошують початок посадки. І тут не варто ловити гав – шлях до вагона починається з його штурму. Потраплять до нього, звичайно, всі. Проте досвідчений пасажир враховує нюанс: можливий «двійник». Тобто інший пасажир з квитком на ваше місце. А «подвійні квитки» -це гарантований скандал і розхристані нерви, які не відновлюються.

Вагон у радянському поїзді – суцільна лотерея. Якщо новенький, виробництва Східної Німеччини, вважайте, вам дуже пощастило. Такими вагонами комплектували насамперед фірмові потяги. До комфортних вагонів «додавалися» вишколені провідники – в міру люб’язні й завжди тверезі.

Пасажирські поїзди, на відміну від швидких, формували переважно зі старих вагонів. У них не завжди щільно закривалися вікна, а серветка на столику і занавіски на вікнах могли бути не першої свіжості. Окреме моральне та фізичне випробування – відвідування туалету. Про наявність паперу навіть не доводилося мріяти: він в СРСР – найгостріший дефіцит. А провідники – простіші й нахабніші.

Але найекстремальніші поїздки – в додаткових потягах. Такі складалися із давно списаних, нашвидку відремонтованих вагонів. Настільки древніх, що заслужено отримали прізвисько «столипінських». Вони були із жорсткими дерев’яними полицями і давно не митими відділеннями для багажу.

І ось потяг нарешті рушив. Провідник збирає квитки, а заодно – по рублю за білизну. Потім її розносить по купе. І тут починається друга
хвиля скандалів – у деяких пасажирів постільна білизна виявляється сирою та підозріло сірою.

Дехто, знаючи якість білизни в поїздах, прихоплював з дому власну. Це, з точки зору гігієни, корисніше і рубля платити не треба. Розгортають матрац, стелять своє, домашнє, чисте, і сплять відносно комфортно. Провідники швидко змикитили, як з цим боротися. «Якщо вам не потрібна наша постіль, – безцеремонно заявляють «халявщикам», то вам не потрібен і матрац». І демонстративно забирають його до службового приміщення…

Ще одна лотерея в поїзді – сусіди по купе. Це нині всі уткнуться в смартфони, і нікому немає діла до випадкових попутників. А в радянські часи єдиною можливістю скоротати час була трапеза – грунтовна, некваплива.

Потяг набрав швидкість. Настає черга потрошіння напакованих у дорогу торб з харчами. Найбільш завбачливі відкрили ще теплі каструльки, дехто дістав бутерброди чи засмажену курку. Якщо ж ви сіли у , вагон без власних харчів, сусіди по купе проявлять увагу (колективізм декларувався як одна з переваг радянської людини) і обов’язково запропонують перекусити з ними.

І ще – рідко коли вагонне застілля проходило «всуху» (навіть у часи «антиалкогольних пандемій»). Із об’ємистих баулів діставалися вино-горільчано-самогон-ні ємності й чаркування частенько переходило межі.

Якщо ж вам вдалося проявити чудеса дипломатії, і жування та спустошення «склотари» проходить без вашої участі, почувати себе захищеним не варто. Адже за дивною закономірністю пасажири беруть у дорогу страви винятково підвищеної ароматності. Часниково-цибульні та інші запахи миттєво наповнюють купе. Із сусідніх теж долітають не менш вражаючі запахи…

Звичайно, було б цивілізованіше, якби любителі випити-закусити відзначали поїздку у ва-гоні-ресторані або буфеті – такі були у кожному потязі. Але там було недешево і пропонувалося скромне меню з двох-трьох страв.

Задовго до прибуття в пункт призначення провідник починав смикати пасажирів: «Здаємо білизну!». А тим і невтямки, що користуватися постіллю вони мають право аж до зупинки поїзда. І не зобов’язані її збирати та здавати.

А ось і вихід на перон, полегшене зітхання. Хоча залізничний «сервіс» знову нагадає про себе засмаглим відпочивальникам на їх зворотному шляху.

А в цей час
У 2021-му на літній період наша рідна «Укрзалізниця» анонсувала 11 додаткових потягів для відпочивальників. Не важко уявити, що тих чекає під час подорожі. Адже ситуація з пасажирським парком сумна.
Зараз у мережі залізниць України експлуатуються вже втричі менше вагонів, ніж було ще десять років тому. Із 2 800 наявних найближчим часом доведеться списати майже 2000. Натомість у цьому році планується придбати лише 100 нових…

О. ЯСНІЙ