Усього три телеканали, відсутність реклами і ток-шоу. Натомість нескінченні репортажі про темпи виконання п’ятирічки і нечастий гість – серіал. Таким було українське телебачення ще кілька десятиліть тому. Хоча, правди ніде діти, про деякі телепроєкти тих часів глядачі ностальгують й досі.

У багатьох вдома стояли чорно-білі телевізори переважно вітчизняних марок: «Рубін», «Весна», «Сигнал», «Горизонт», «Рекорд», «Електрон». Престижними вважалися кольорові апарати. Але спробуй «дістань» такий! Щоб збити ажіотаж, деякі газети і журнали (наприклад, «Здоров’я») почали публікувати статті про шкоду кольорових телевізорів для зору.

Зазвичай у середньоста-тичній квартирі був усього один телевізор. І якщо глава сім’ї хотів подивитися футбол, його дружина по другій програмі – фільм, а їх чадо по третій – вечірню казку, то телевізор неминуче ставав яблуком розбрату. Ось чому вважалося розкішшю мати другий телевізор, краще малогабаритний, переносний.

Спочатку українським глядачам доступно було тільки Центральне телебачення з Москви. У 1956 році почало регулярно вести мовлення Українське телебачення (УТ) з Києва. Передачі йшли винятково у прямому ефірі. Однак у середині 1960-х з’явився відеозапис. Тепер програми записували на плівку, монтували, вирізаючи все зайве, і потім пускали в ефір.

У 1972-му, коли УТ перейшло на двоканальное мовлення, з’явилися абревіатури УТ-1 і УТ-2. Другий канал УТ працював у режимі ретрансляції: показував передачі московської програми ЦТ, а з 1982 року – його 4-ї програми.

Формально український глядач у 70-і роки дивився три телевізійні канали. Але насправді все складніше, адже покриття каналів було далеко не стовідсотковим. Наприклад, у ті роки ЦТ охоплював лише 88% населення України, УТ-1 – 72%, а УТ-2

• лише 17%.

Телебачення не мало такої влади над глядачем, як сьогодні. Причина – нудьга. З екрана нескінченно віщали про битву за врожай, підви-
щення надоїв, достроковий пуск доменної печі або ударне будівництво чергового енергоблоку на якійсь АЕС. Також регулярно повідомляли про польоти радянських космонавтів, випереджальні темпи будівництва БАМу і невтомну боротьбу керівників держави за мир у всьому світі.

На ТБ зовсім не було реклами. Ніхто не закликав купити імпортний миючий засіб або нагодувати свою кішку чи собаку особливим кормом. І справді, який сенс це рекламувати, коли навкруги – тотальний дефіцит.

І, нарешті – страшно сказати! – ефір не перевантажували серіалами. Навіть слова такого ніхто не знав. Використовували інший термін: багатосерійні художні телефільми. Їх було небагато, знімали нечасто, і показ серіалу не складав основу сітки мовлення, а навпаки – був її рідкісним гостем. Довжина тодішніх серіалів-хітів сьогодні може викликати лише посмішку: «Щит і меч» (4 серії), «Ад’ютант його високості» (5 серій), «17 мит-тєвостей весни» (12 серій). До речі, деякі серіали, зняті українськими кінематографістами, «прозвучали» на всю країну. Наприклад, «Народжена революцією» (10 серій), «Овод» (3 серії), «Як гартувалася сталь» (6 серій), «Місце зустрічі змінити не можна» (5 серій).

Програма українського телебачення нічим особливо яскравим не виділялася. Ось, наприклад, чим пригощав своїх шанувальників канал УТ-1 у неділю. Зазвичай ранковий дитячий фільм, денний і вечірній мультики. Та й іншим запропонований телевізійний репертуар не блищав. За винятком хіба що чарівних дикторів Тетяни Цимбал та Олександра Сафонова, які читали новини та прогноз погоди.

Ключові передачі УТ-1 того часу – «Сільський час», «Село і люди», «Сонячні кларнети» були адресовані сіль-
ській аудиторії і мали шалений успіх. Чи не кожне село змагалося за те, щоб його таланти неодмінно потрапили до «Сонячних кларнетів», які з 1972 року вела Тамара Стратієнко.

Зате назви телевізійних хітів московського виробництва багато тодішніх глядачів назвуть і сьогодні. Наприклад, «Клуб кіноман-дрівників», «У світі тварин», «Очевидне-неймовірне». Пізнавальні та науково-популярні програми, треба визнати, – доволі сильний бік мовлення того періоду.

А втім була на УТ-1 передача, яка збирала біля екранів мільйони захоплених глядачів. Це програма «На добраніч, діти», яку протягом багатьох років вів актор Петро Вескляров в образі Діда Панаса. З понеділка по четвер її вели інші ведучі. Деякі з них придумували настільки несподівані прийоми спілкування із наймолодшою аудиторією, що їх випуски з часом перетворювалися у самостійні програми. Наприклад, «Катрусин кінозал» з Катериною Лозовенко.

О 21.00 на всіх каналах, включаючи й УТ-1, починалася інша казка, тепер уже для дорослих. Мова – про московську інформаційну програму «Час». Подейкують, генсек Брежнєв обожнював цю передачу, оскільки чи не у кожному випуску із задоволенням бачив самого себе: то з промовою на пленумі, то під час закордонного візиту, то при врученні йому чергової нагороди. Дотепники жанр програми «Час» охрестили так: «Все про нього, все про нього і трохи – про погоду».

♦ ♦ ♦

За часів незалежності українці з подивом відкрили, що телеканалів можуть бути десятки – на різні смаки та уподобання. А серіали «Рабиня Ізаура», «Багаті теж плачуть» або «Просто Марія» можуть тягнутися місяцями й навіть роками…

Олександр ПЕРЕПЕЛИЦЯ