Тетяна Іванова — переселенка з Харківщини. З рідного села виїжджала, коли вже несила було терпіти постійні обстріли. Жінка згадує, найстрашнішими були авіабомбардування. Вони стирали з лиця землі її село.

Пані Тетяна переїхала до Дніпра. Тут знайшла житло та роботу. В одній зі шкіл нашого міста вона викладає українську мову та літературу. Попри хвилювання, жінці вдалося знайти спільну мову і з колегами, і зі своїми новими учнями.

Тетяна Іванова, переселенка: «Якщо чесно, я дуже хвилювалася, я пропрацювала у сільській школі. Бо міські діти трохи інші. Але, ви знаєте, я задоволена нашими з ними стосунками, і я вважаю, що ми з ними знайшли спільну мову».

Пані Тетяна вчителює вже 21 рік. У своїй рідній школі викладала старшокласникам, тут працює з п’ятими класами. Жінка каже, вже звикла і до роботи, і до великого міста.

Тетяна Іванова, переселенка: «Мені дуже сподобалось Дніпро, дуже красиве. Особливо це було навесні, ми приїхали якраз навесні, в парках стільки квітів. Але просто, знаєте, настрій такий, з такого пекла… Звичайно, мені тут дуже сподобалось, дуже красиве місто. Річка — це взагалі ні з чим не можна порівняти».

Жінка каже, її рідне село вже звільнили з-під окупації. Але про повернення говорити ще рано.

Тетяна Іванова, переселенка: «Основна моя мрія — щоб закінчилася війна. Не дивлячись на всі позитивні моменти, звичайно, мені дуже хочеться повернутися додому».

За матеріалами ДніпроTV.