Голова Штабу оборони Дніпра Геннадій Корбан вчергове звернувся до влади. За його словами, він досі не вірить у те, що відбувається, адже дуже зайнята влада під час воєнного стану знайшла час на дріб’язкові розбірки з ним.

Шановні читачі, друзі!
Минув місяць, а я все ще збентежений. Якщо чесно, мені досі не віриться, що Президент, який розривається між війною, іноземними делегаціями, Генштабом та записом своїх вечірніх звернень до народу, знаходить час, щоб влаштовувати дворові розбірки, зводити рахунки та займатися позбавленням мене громадянства без підстав, порушуючи мої конституційні права та Основний Закон!
Мені досі не віриться, що голова офісу президента Єрмак, який очолює 255 комісій та комітетів, конгреси та міжнародні групи, знаходить час, щоб роздавати незаконні вказівки прокурорам, поліції та СБУ, порушувати по беззаконню кримінальні справи проти мене, моїх друзів та близьких, і найстрашніше, проти мого 82-річного батька та його маленького медичного центру у Дніпрі!
Мені досі не віриться, що прем’єр-міністр і більшість членів його кабінету під час війни займаються легалізацією марихуани та закриттям кіностудії імені Довженка, замість того, щоб розробити стратегію та готувати країну до опалювального сезону, купувати резервні потужності, забезпечувати армію паливом, вантажівками, коптерами, питною водою та замовляти зимову форму.
І ставити економіку на військові колії.
Мені досі не віриться, що міністр освіти Шкарлет та його заступники замість того, щоб передати ПТУ громадам і думати про навчання наших дітей, які через ковід і війну стали «втраченим поколінням», знаходить десь час, щоб обдзвонювати ректорів ВНЗ, щоб ті відкликали свій підпис на мою підтримку!
Мені досі не віриться, що через півроку повномасштабної війни з росією прокурори, слідчі поліції та СБУ замість того, щоб розслідувати військові злочини, ловити диверсантів та колаборантів, виконують незаконні команди свого начальства, яке використовує телефонне право так само, як і їхні попередники, для розправи із неугодними.
А судді приймають незаконні ухвали щодо дзвінка з ОП від заступника голови офісу, який втік у перший день війни і просидів півтора місяця у Львові.
І головне — я повірити не можу, що все це відбувається в розпал війни з росією і напередодні 31-го дня Незалежності України.
Ну, не вірю і все тут.
Хоча дійсність свідчить про протилежне.