80 років тому почалося насильне вивезення українців на примусові роботи до нацистської Німеччини

Рабство – найпотворніше з усього пройденого і пережитого людством на тернистому шляху до цивілізації. Воно назавжди повинно було покритися пилом історії вкупі з рабовласниками… Так гадали, на це сподівалися. Але рабство знову повернулося. У середині минулого століття. До гуманної та прогресивної, як вона себе сама вважала, гітлерівської Німеччини.

Масове відправлення радянських людей до гітлерівської Німеччини почалося у перші місяці 1942 року, коли після провалу бліцкригу 41-го там виник відчутний дефіцит робочих рук. Особисто Гітлером було поставлене завдання вивезти з окупованих районів на примусові роботи до рейху 15 мільйонів робітників із СРСР.

Самі німці-рабовласники цей захід називали вербуванням, а невільників – «остарбайтерами» (східними робітниками), і спочатку на роботи до Німеччини справді відправляли переважно добровольців. Адже окупаційна влада розгорнула широку агітаційну кампанію, обіцяючи людям щасливе життя, гідну оплату та пристойні умови праці. Деякі повірили цим посилам і самі приходили на пункти вербування, рятуючись від розрухи, голоду та безробіття.

Але таких виявилося небагато. Та й вони досить швидко зрозуміли, що їх елементарно обдурили. Остарбайтерів відправляли до Німеччини, а також у приєднані до рейху Австрію, Францію (Ельзас, Лотарингію) та Чехію (протекторат Богемії та Моравії) у примусовому порядку.

Задіявши армію та місцеву поліцію, окупанти влаштовували облави та гнали до Німеччини сотні тисяч радянських людей. За їх даними, лише у лютому 1942 року щотижня до Німеччини вирушало 8-10 тисяч невільників. Загалом на примусові роботи з окупованих територій СРСР вивезли близько 5 мільйонів осіб, з них із території Української РСР 2,4 мільйона – майже половину із загального числа. Більшість із загальної кількості вивезених на примусові роботи були підлітками. 176 303 особи (здебільшого молодь) гітлерівці насильно вивезли на примусові роботи до Німеччини за час окупації Дніпропетровщини.

Згідно з державними інструкціями німецької влади, передбачалося, що «всі східні робітники повинні отримувати таку їжу і таке житло та утримання, які б надавали можливість експлуатувати їх найбільшою мірою за найменших витрат». Красномовно про це свідчить цинічна заява імперського намісника, генерального уповноваженого із використання іноземної робочої сили в Німеччині Фріца Заукеля (засудженого до смертної кари Нюрнберзьким трибуналом): «… Ми повинні відкинути залишки нашої дурної гуманності. Те, чого вимагає від нас фюрер, – повинно бути виконано».

Після вступу радянських військ на територію Німеччини почалося визволення та повернення радянських людей на Батьківщину. Із загальної кількості радянських громадян, які опинилися поза СРСР (включно з військовополоненими), 6 мільйонів 800 тисяч осіб, після закінчення війни було репатрійовано на Батьківщину 4 мільйони 500 тисяч людей. Не повернулися з різних причин і стали емігрантами – півмільйона. Інші, 1,8 мільйона осіб, загинули або померли у полоні.

Чимало вже колишніх остарбайтерів опинилося у західній частині Німеччини, де було зосереджено основну промисловість, тому їх звільняли союзники – англійці та американці. Багато хто з вивезених німцями радянських громадян, небезпідставно побоюючись репресій, вважав за краще залишитися на Заході (у різних дослідженнях кількість «неповернених» варіюється від 285 тисяч до 451 тисячі осіб). При цьому Ялтинськими угодами передбачалося, що всі громадяни СРСР, які опинилися за його межами під час війни, підлягали обов’язковій репатріації -незалежно від їхнього бажання.

Тож поневіряння невільників не закінчилися. У жовтні 1944 року було створено Управління уповноваженої Ради народних комісарів СРСР у справах репатріації громадян СРСР із Німеччини та окупованих нею країн. Воно займалося поверненням на батьківщину мільйонів радянських громадян, вивезених під час німецької окупації на примусові роботи. Усім репатріантам довелося пройти через радянські фільтраційні табори, де їх допитували співробітники НКВС та СМЕРШу.

Тих, хто звинувачувався у співпраці з гітлерівцями, відправляли до ГУЛАГу (в основному це стосувалося За час окупації Дніпропетровщини гітлерівці насильно вивезли на примусові роботи до Німеччини 176 303 особи (здебільшого молодь).

чоловіків). Осіб призовного віку – до діючої армії або, наприклад, відновлювати шахти у зруйнованому Донбасі. Багатьох молодих дівчат після фільтрації відправили до підсобних господарств військових частин Червоної Армії. Інші вирушали додому.

Тривалий час «репатріанти» були однією із ущемлених категорій громадян, до яких радянська держава ставилася з підозрою. Їм важко було влаштуватися на роботу чи вступити в навчальні заклади. «Репатріантам» не платили жодних компенсацій за безплатну працю та моральну шкоду в роки війни. Адже Радянський Союз у 1953 році відмовився від всіх репараційних претензій до Німецької Демократичної Республіки…

Досить довго в Радянському Союзі не згадували про адекватні заходи стосовно населення Німеччини. Згідно з постановою Державного комітету оборони, було мобілізовано та інтерновано для роботи в СРСР сотні тисяч придатних для фізичної праці осіб. Більшість вивезених було використано на відновлюваних і будівельних роботах. Торкнулася відправка до кра-їни-переможниці й німецької технічної інтелігенції.

О. ЯСНІЙ