Десь на початку 2000-х моя бабуся, як і тисячі українців, що були вивезені в перші роки війни на примусові роботи до Німеччини, отримала кілька сотень дойчмарок компенсації від уряду ФРН. Для українських пенсіонерів як зараз, так і тоді будь-яка допомога будь від кого доречна і необхідна. Схоже, з того, здавалося б, історично справедливого жесту колись переможеної країни, у нас і почався перегляд стереотипів і фактів Великої Вітчизняної.

Ще зі шкільних святкувань Дня Перемоги, коли запрошували ветеранів, покладали квіти до пам’ятників, лунали салюти і випускали голубів, пам’ятаю найуживаніші вислови: «німецько-фашистські загарбники», «фашистська навала», «фашистське лігво», «фашистська чума» і т. ін. Сьогодні в офіційних виступах та ЗМІ все рідше зустрічаються подібні формулювання. Слово «фашизм» переважно замінено на «нацизм». Здавалося б, різниця невелика. Та все ж просто наведу визначення обох понять. А висновки ви зробите самі.

Фашизм (тая. fascismo, від fascio – союз, низка, об’єднання) – узагальнена назва крайніх правих політичних рухів і ідеологій, характерними ознаками яких називають націоналізм (у широкому розумінні), анти-яібераяізм, реваншизм та вождизм, антикомунізм, експансіонізм, віру в природню соціальну ієрархію.

Нацизм (нім. Nationalsozialismus, скорочено – нім. Nazismus) – тоталтарна політична ідеологія, яка була політичною доктриною керівництва Німеччини та правлячої Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (у часи Третього рейху), а також у деяких інших країнах. Базується на тезі про цінність нації та її верховенстві в процесі утворення держави.

Цього року святкування Дня Перемоги по-українськи почалося за два тижні до 9 травня київським маршем прихильників дивізії «СС Галичина». Це при тому, що в останні роки ветеранам стало небезпечно навіть одягати нагороди, аби не бути покараними за пропаганду радянських символів, зображених на них; називати 9 травня Днем Перемоги без обов’язкового згадування про день примирення. Політкоректно тепер неодмінно підкреслювати роль усієї антигітлерівської Європи у боротьбі з нацизмом, а українців називати – вимушеними борцями за чужі інтереси у тій війні.

Щодо останнього, Український інститут національної пам’яті навіть наводить цифри стосовно участі українців у Другій світовій. За його інформацією, в складі армій Великобританії і Канади воювало 45 тис. українців; Польщі – 120 тис.; СРСР – 7 мільйонів; США – 80 тис. і Франції -6 тис. Разом, – неначе насміхаючись, підсумовує УІНП, воювало понад сім мільйонів українців.

Насамкінець, ще трохи статистики. Особисто мені вона дає однозначні відповіді на начебто дискусійні питання про примирення, пам’ять і Перемогу. Спротив наступу гітлерівським військам, дійсно, чинили більшість країн Європи:

Данія – 6 годин; Люксембург – 1 день; Нідерланди -5 днів; Югославія – 11 днів; Бельгія – 18 днів; Греція -24 дні; Франція – 1 місяць і 12 днів; Норвегія – 2 місяці і 1 день.

Радянський Союз, у складі якого була майже вся сучасна Україна, воював 4 роки (1418 днів) і закінчив свій спротив у Берліні.

Висновків не нав’язую!

Володимир ПІСОЦЬКИЙ