Мисливецьз Петропавлівщини має рецепт, як повернути до місцевих лісів кабанів і проліски, а в поля — качок і фазанів

Околиці Першотравенська. «Грунтівку» в поле поважно перетинають фазани. Нелякані, зовсім не звертають уваги на людей. Анатолій Жила, голова Петропавлівської районної організації Українського товариства мисливців і рибалок, пояснює таку безстрашність птахів багаторічною забороною полювання в цих краях:

— У зв’язку з тим, що ми так близько від зони збройного конфлікту, полювання у нас заборонили. Це позитивно позначилося на поголів’ї тварин і птахів. «Червонокнижні» фазани взагалі осміліли, навіть у двори хуторян заходять.

З тепловізором — на кабанів

Але на стан дикої природи, як і раніше, негативно впливає браконьєрство. Звичайно, після того, як Верховна Рада збільшила штрафи за незаконно вбитого кабана до 40 тисяч гривень, а за незаконно вбитого фазана — до 2 тисяч, випадків браконьєрства стало значно менше.Однак є.

— «Завдяки» АТО зараз у багатьох є прилади нічного бачення, — продовжує Анатолій Миколайович. — Браконьєри просто виїжджають вночі, виглядають жертву, вбивають. Але хіба це полювання? Хіба цей відстріл можна порівняти зі справжнім полюванням? Коли спеціально навчений собака бере слід, робить стійку, піднімає птицю, а після пострілу шукає і приносить її в руки! Це почуття не передати словами. Це захоплення, спорт, процес. А стеження за твариною з приладом нічного бачення без ліцензії — це вбивство і порушення закону.

Любов до тварин у Анатолія Жили змалку. Скільки у нього було кішок і собак — не перелічити. З дитинства бродили з батьком лісом і полем, чатуючи на здобич. Тож не дивно, що своє життя пов’язав з полюванням і розведенням тварин. Це його захоплення та професія. На перший погляд, таке поєднання здається дивним. Ви бачили мисливців, які б розводили диких тварин і птахів, щоб відпустити на свободу? Але якщо мова йде про істинних мисливців, ситуація найчастіше складається саме так. Вони полюють, але вони ж і піклуються про тварин і птахів. До того ж у своїх угіддях Анатолій Жила справжній господар, адже він вже 7 років очолює районне об’єднання мисливців.

— Якось на полюванні в болотистій місцевості помітили сліди кабанів, вирішили зробити заказник. Потім другий, третій — щоб допомогти природі відновитися, — розповідає Анатолій Миколайович про те, як взагалі виникла ідея відновлювати дику фауну. — Пізніше привіз з інших областей диких кабанів, фазанів. Став розводити вдома і випускати молодняк — якраз на цих відновлювальних ділянках, де їм нічого не загрожувало. Вони спокійно живуть і розмножуються, знаючи, що ця територія безпечна. Тут їм комфортно, є їжа.

«Сірі шийки» по-петропавлівськи

З дикими качками теж все почалося на полюванні — собака принесла двох підранків, які виявилися різностатевими. Жила забрав їх додому. Літати вони більше не могли, тому отримали одне на двох домашнє прізвисько «Інваліди» і повний пансіон.

Птахи скоро оговталися від життєвих колотнеч і віддячили своєму мисливцеві-рятівнику потомством. Тепер дикі качки життєрадісно пурхають по всій садибі пана Анатолія в селі Мар’їна Роща. Ховаються в трояндах і в сусідських кущах, а взимку, як сміється сам мисливець, сидять вдома. Бо хто ж кине сите домашнє життя в обмін на безупинні сезонні міграції.

Тож тільки-но молоді виводки стають на крило, мисливець акуратно збирає їх у коробки і везе на річку — відпускає на волю. Таким чином вони не встигають зрозуміти, де був щедрий будинок, звикають до дикого життя. І на зиму, як і всі їхні родичі, відлітають у вирій.

Це відновлення природи в чистому вигляді. Повернулися кабани, стали розпушувати грунт, у лісах з’явилися проліски. Збільшилося число качок і фазанів — стало менше комах. Ще сім років тому в цій місцевості були лише козулі, зайці, лисиці й пернаті, а фазанів молоді мисливці не бачили взагалі. Тепер же рідкісної за наших часів фауни розвелося стільки, що лише на кабанів у сезон видають до 450—500 дозволів на відстріл. А фазани й взагалі розгулюють по місцевих полях, як господарі.

Це не кажучи вже про те, що рік від року породи стають сильнішими через помісі крові. Адже мисливець привозив особин з інших регіонів України. І якщо самиця місцевого кабана приводила 5—6 малюків, то дрібна «понаїхавша» дика свиня поповнила господарство Анатолія Миколайовича вже на 9 поросят. Мисливець розраховує: коли це потомство схреститься з місцевим, самиця середніх розмірів зможе приводити на світ 11 малюків.

Хтось знищує, вони відновлюють

У планах на майбутнє Жили — розвести гусей-піскунів, косуль і кроликів. І теж, щоб поповнити фауну району.

— Не можу, коли у мене чогось немає, — каже він. — Моє господарство — моє захоплення. А якщо побачу щось нове, обов’язково хочеться й собі мати пару для розведення. Хтось знищує, а ми відновлюємо. Хтось спалює поля, а ми везли і веземо нових тварин. Це важко, тому що вагітні козулі тікають від пожеж і дають потомство в інших районах і областях. Але ми не зупиняємось. Дбатимемо про природу й надалі.

Що й казати, незвичайне в Анатолія Миколайовича захоплення. Коли дачники, повертаючись до міста, проїжджають повз його будинок і бачать диких качок, які мирно топають через дорогу — власним очам не вірять. А коли ще побачать, як вони літають — взагалі з’їжджають з глузду. Мовляв, як господареві вдалося їх приручити?!

— Тут немає нічого надзвичайного. Тварини добре вміють цінувати турботу та ласкаве ставлення, — посміхається Жила. — Дика свиня може розірвати за своє порося. Але вона спокійна, коли я беру малюка на руки, тому що знає, що йому нічого не загрожує…

Скажіть, шановні, хіба це не диво на теренах Дніпропетровщини зразка XXI століття?!

Анжела ЛЕВИЦЬКА