Детектив за романом братів Вайнерів «Ера милосердя» став однією з кращих робіт не тільки режисера Станіслава Говорухіна, а й усіх задіяних акторів
Чотири десятиліття тому, коли ще не були у вжитку поняття «серіал» і «культовий фільм», на телеекрани зниклої вже країни вийшов п’ятисерійний фільм «Місце зустрічі змінити не можна». Тож є нагода дещо згадати з історії створення картини.

…Літо 1945-го. Молодий командир розвідроти Володя Шарапов після фронту направляється для подальшої служби в кримінальний розшук, у відділ по боротьбі з бандитизмом. Якраз у цей час в місті лютує невловима банда «Чорна кішка», залишаючи за собою слід із трупів і нерозкритих справ. Це зав’язка й справді культового серіалу, який телеканали не цураються транслювати й сьогодні.

На роль капітана Гліба Жеглова претендували кілька акторів, але вибрали Висоцького — практично без проб. Ширились чутки, що режисер спеціально запрошував на художню раду непридатних для образу акторів, щоб підготувати грунт для сприйняття Висоцького.

І це був постріл в яблучко: Висоцький не тільки блискуче зіграв неоднозначного капітана міліції, а й привів у картину багатьох інших акторів: Олександра Білявського — Фокса, Віктора Павлова — Левченка, Івана Бортника — «Промокашку». Це він придумав гаркавий колорит дрібному злодюжці «Кирпичу» — Станіславові Садальському, фотографію Варі як підказку для Шарапова, зняв сцену допиту Фокса, сцени з Груздєвим. І навіть деякий час підміняв Говорухіна , коли той поїхав на фестиваль зі своїм попереднім фільмом.

Проте співати Висоцькому в картині не дозволили. Але саме його за роль Жеглова відзначили двома нагородами: призом журі Всесоюзного кінофестивалю у 1981 році й Державною премією СРСР у 1987-му. Обидва рази посмертно.

А ось актора, який би втілив палкого ідеаліста Шара-пова, шукали довго. Перебрали майже півтора десятка кандидатур, у тому числі й досить відомих — Олександра Абдулова, Станіслава Садальського, Сергія Никоненка. Але телевізійне керівництво наполягало: тільки Володимир Конкін. І хоча самі сценаристи не ототожнювали молодого інтелігентного актора з розвідником, який «42 рази ходив через лінію фронту», начальство затвердило саме його — дуже вже нагадував «комсомольця, портрет якого в газетах друкують».

Лариса Удовиченко(до речі, одеситка), яка грала роль «Маньки-облігації», спочатку була запрошена на роль Варі Синичкіної. Але Лариса твердо стояла на тому, що хоче грати саме пройдисвітку. Подейкували, що після виходу фільму Удовиченко стала отримувати чимало листів із місць позбавлення волі з палкими зізнаннями в коханні.

Роль ватажка банди «Чорна кішка» Карпа («Горбатого») спочатку мав грати Ролан Биков. Але він категорично відмовився бути карликом та ще й з горбом. У Бикова взагалі з фільмом «не склалося» — він міг зіграти і роль кишенькового злодія «Ручечника», яка дісталася Євгенові Євстигнєєву. А з роллю «Горбатого» успішно справився Армен Джигарханян.

Картину глядач сприйняв і полюбив настільки, що всі почуття до головних кіногероїв вклав і в. пам’ятники. До речі, тільки в Україні їх три. У Києві пам’ятник Жеглову і Шарапову встановлено біля будівлі МВС. У центрі Маріуполя, поруч із рестораном «Місце зустрічі», стоїть пам’ятник Жеглову.

Варто заглянути і до музею кіно Одеської кіностудії. Тут кожен відвідувач зможе зануритися в атмосферу, пов’язану зі створенням стрічки. У музеї повністю відтворено фрагмент знімального майданчика — кабінет Жеглова.

В іншому музеї студії серед реквізиту можна побачити знамениті плащ і капелюх Гліба Жеглова. А ще посидіти на лавці, на якій відпочивав між зйомками актор. Тут йому теж встановлено пам’ятник.

Перший очільник музею кіно Одеської кіностудії, режисер, сценарист, краєзнавець Вадим Костроменко (на жаль, він нещодавно пішов із життя), був чудовим оповідачем. І ось, демонструючи ті самі плащ і пальто, він обов’язково додавав що-небудь про дивовижні факти, пов’язані зі зйомками фільму.

— Коли Висоцькому показали плащ і капелюх, а вони були новісінькими, мов оце тільки з-під голки, той запитав: «Це що ж, війна щойно закінчилася, а у відділі боротьби зі злочинністю в такому одязі хизуються?!». Довелося костюмерам узяти до рук наждачний папір і щосили «старити» плащ. Навіть ґудзики перешивали, — розповідав Костроменко.

До речі, з цим плащем пов’язана ще одна історія. Якось під час перерви знімальна група почула крик Висоцького. Всі кинулися на голос у темряву і побачили Володимира, який намагався відірвати від себе якусь дівчину. Це була не цілком адекватна прихильниця актора. Вона пробралася через огорожу і вчепилася зубами в плащ Висоцького. Однак одягачка була з досить міцної шкіри і не постраждала.

А ви знали, що…
• У сцені в більярдній кулі в лузу за Висоцького і Куравльова заганяв один з кращих більярдистів Одеси – Володимир Іванов, оскільки обидва актори зовсім не вміли «катати кулі».
• Під час зйомок в Одесі Висоцький продовжував грати у театрі в Москві – його везли на міліцейській «Волзі» з аеропорту, а гример по дорозі перетворювала Жеглова в Гамлета.
• Під час зйомок гонитви за Фоксом ледь не загинули каскадери: машина перекинулася і впала не просто в річку, а занурилася в метровий мул…
• Фінальну сцену, де Варя залишається живою і забирає з дитбудинку підкидька, дознімали в останній момент, щоб «переписати» трагічний фінал.
• Усупереч домовленості між Держтелерадіо СРСР і Одеською кіностудією фільм вийшов не семи-, а п’ятисерійний – дві серії скоротили в процесі цензури і перемонтажу.

О. ЯСНІЙ

[ngg_images source=”galleries” container_ids=”3″ display_type=”photocrati-nextgen_basic_thumbnails” override_thumbnail_settings=”0″ thumbnail_width=”240″ thumbnail_height=”160″ thumbnail_crop=”1″ images_per_page=”20″ number_of_columns=”0″ ajax_pagination=”0″ show_all_in_lightbox=”0″ use_imagebrowser_effect=”0″ show_slideshow_link=”1″ slideshow_link_text=”[Показать слайдшоу]” order_by=”sortorder” order_direction=”ASC” returns=”included” maximum_entity_count=”500″]