7 серпня легенді радянсько-української естради Софії Ротару виповнилося 77 років. Вона вже не співає – вік надто поважний. Але, як завжди, її супроводжує цілий шлейф чуток…

«Софія Ротару (справжнє ім’я Софія Михайлівна Євдокименко-Ротару) — українська естрадна співачка молдовського походження, народна артистка СРСР, народна артистка України, заслужена артистка Молдавської РСР, Герой України.

Народилася в селі Маршинці Новоселицького району Чернівецької області в багатодітній родині. Почала співати з першого класу, брала участь у шкільному і церковному хорах…»

Це лише верхня, офіційна частина загальновідомої біографії співачки, у якій надто багато загадкових або прихованих від широкого загалу сторінок. Більшість з них вже точно ні на що не впливають. Але…

Мало хто знає, що старший брат спочатку нареченого, а згодом і чоловіка  Софії Ротар (на початку кар’єри її прізвище було таким) Валерій  Євдокименко працював секретарем Чернівецького міськкому КПРС.  Саме він, маючи розгалужені зв’язки серед компартійної еліти, дав невістці перший важливий поштовх.

З таким родичем багато складних питань швидко зникали з порядку денного. Від квартири для подружжя до поїздок на престижні фестивалі.

 У 1971 році вона знялася в головній ролі у музичному телефільмі «Червона рута», названому так за піснею, що звучала у картині, композитора Володимира Івасюка, з яким у Софії склалася плідна творча співпраця. Так само був названий і вокально-інструментальний ансамбль, створений вже Ротару та її чоловіком при Чернівецькій філармонії (Анатолій потім став постійним режисером-постановником усіх концертних програм дружини).

У республіканській музично-естрадній тусовці тоді багато говорили, що нібито Івасюк був єдиним справжнім коханням співачки, і співпраця була не лише творчою.

Загадкова смерть Володимира поставила на всіх припущеннях велику крапку. Більш того – його уславлена пісня назавжди стала для Софії головною, проте не єдиною візитівкою. Була й ще одна, не менш важлива – репутація улюбленої співачки… генсека ЦК КПРС Леоніда Брежнєва.

Ніяких пліток щодо інтимного зв’язку «дорогого Ілліча» та набагато молодшої «перлини з Буковини» насправді не існувало – тільки сентиментальні спогади компартійного ватажка про молодість і сходинки до влади, які він долав у Молдавській та Українській РСР. Проте це значило дуже й дуже багато у радянські часи!

За останні воєнні роки зірка ставала ньюзмейкером приблизно у двох з половиною випадках – коли у березні 2022-го її син Валерій та онук Анатолій невдало спробували втекти на човні з Могилів-Подільського у Молдову; у зв’язку  з можливістю конфіскації кримської нерухомості співачки – зокрема готелю «Вілла Софія» на ялтинській набережній.

А ще – через відверто фейкову інформкампанію проти онука та онучки Ротару: нібито бабусин улюбленець «Толіца» замовив вбивство сестри з відверто корисних міркувань та навіть отримав суворий вирок штатівського суду.  І все це фантастичне за масштабом неподобство тривалий час підтримується на маловідомих сторінках YouTube і TikTok.

Так, дурниць та брехні про Софію Ротару ходить багато. Хоча те, що 30-літній Анатолій Євдокименко врешті-решт дійсно залишив межі України і зараз намагається будувати власну творчу кар’єру під брендом SHMN – суцільна правда.

Він то в США, то в Лондоні. І, попри все, почувається геть непогано…

***

Край, мій рідний край

Там, де гори й полонини,

Де стрімкі потоки-ріки,

Де смерічок ген розмай,

Ллється пісня на просторі,

Вільна, сильна, наче море,

Про мій милий рідний край.

Приспів:

І у синю даль понад горами лине пісня ця

Про чудовий край,

Чарівний край Черемоша й Прута.

Край, мій рідний край,

Пісенний край завзяття і труда,

Ти – моя любов,

Ти – рідна матінко моя, земля!

Приїжджайте в Прикарпаття,

Приїжджайте, люди добрі,

Завше будуть раді вам.

Хлібом-сіллю вас зустринуть,

Файну пісню заспівають

В шану нашим світлим дням.

Приспів (двічі)

***

І Україна, бо в нас іншої нема

Сумно, сумно аж за край…

Не дивись на мене, грай, музико, грай!

Зимно, зимно на душі…

Забирай, що хочеш, тільки залиши

Одну калину за вiкном,

Одну родину за столом,

Одну стежину, щоб до дому йшла сама,

Одну любов на все життя,

Одну журбу до забуття

І Україну,  бо в нас іншої нема!

Cумно, сумно аж за край…

Так чого ж ти плачеш? Грай, музико, грай!

Крапля горя не заллє,

Наливай, козаче, бо у нас ще є

Одна калина за вiкном,

Одна родина за столом,

Одна стежина, щоб до дому йшла сама,

Одна любов на все життя,

Одна журба до забуття

І Україна, бо в нас іншої нема!

Сумно, так і не засну,

Краще буду думать про свою весну

Та й війду за небокрай…

Вперше, як в останнє, грай, музико, грай

Про ту калину за вiкном,

Одну родину за столом,

Одну стежину, щоб до дому йшла сама,

Одну любов на все життя,

Одну журбу до забуття

І Україну, бо в нас іншої нема!

***

Чекай

Я iду до тебе вже давно,

Крiзь день i нiч,

Крiзь все своє життя.

Журавлi у небi за вiкном –

Мої пiснi,

I хай вони летять,

Вони летять до тебе.

Ти їх зустрiнеш, а мене

Чекай!

Не всi слова знайшли свої серця,

Не всi серця почули їх.

Чекай!

А може, ця дорога – без кiнця…

Ти ж сам менi вiддав її!

Я iду до тебе вже давно,

Та все одно

Життя – мов день один.

Тiльки сльози стали, як вино,

Гiрке вино

У келиху твоїм.

Я пiдiймаю очi.

Ти їх побачиш, а мене

Чекай!

Не всi слова знайшли свої серця,

Не всi серця почули їх.

Чекай!

А може, ця дорога – без кiнця…

Ти ж сам менi вiддав її!

Чекай!

Не всi слова знайшли свої серця,

Не всi серця почули їх.

Чекай!

А може, ця дорога – без кiнця…

Ти ж сам менi вiддав її!

Чекай!

Не всi слова знайшли свої серця,

Не всi серця почули їх.

Чекай!

А може, ця дорога – без кiнця…

Ти ж сам менi вiддав її!

***

Два перстені

Як iшла я опiвночi

Понад тихою водою,

Зачерпнула в руки срiбло,

Те, що мiсяць там залишив,

I зробила з нього перстень.

А як сонце привiтало

Мене вранцi в чистiм полi,

Я знайшла вiнок з барвiнку,

Недоплетений учора,

I зробила з нього перстень.

Приспів:

Два перстенi – то для тебе,

Вибирай же, любий!

Два перстенi – то твiй усмiх,

А твiй усмiх – моя згуба.

Два перстенi, дня i ночi,

Ти вiзьми з собою.

Як знайти мене захочеш –

Кинь їх вранцi за водою, за водою.

Знову осiнь нам приносить

В злотих кронах неба просинь,

Злива дивних барв навколо

I вiтрiв вiолончелi.

Не сумуй за веснотравнем!

Бо ж мелодiю забуту

Два перстенi нагадають,

Нагадають, як загубиш,

Не знайдеш i не полюбиш.

Не сумуй за веснотравнем!

Приспів