Першою фірмовий приз «Зорі» для передплатників отримала мешканка села Затишне Криничанського району Олена Володимирівна Гостра

Відгодований 20-кілограмовий кабанчик, наданий одним з наших багаторічних добрих друзів, відразу склав компанію ще трьом своїм «колегам».

— Оленко, мерщій виходь! До тебе з міста приїхали, — голосно кричить не стара ще жіночка на подвір’ї будинку по вулиці Центральній. І нам, заспокійливо: — Зараз вона. З позавчора чекає на свій приз.

До Затишного з Дніпра — трішки більше 60 кілометрів. Здається, за півгодини легко можна доїхати. Але траса на Кривий Ріг тут у такому жахливому стані, що неуважний водій залюбки може втратити колесо, тому їдемо вдвічі довше.

Наша перша співрозмовниця, що назвалася Валею, теж на це нарікає.

Мовляв, ви там напишіть, щоб нам дорогу зробили. А то в криворізькому районі латають, у Софіївському також, а в них, на Криничанщині — як пороблено вже кілька років. Незлим тихим словом згадує навіть прізвища колишніх голів райадміністрації, за яких автотраса з кожним роком сходила нанівець — Коваля та Дідича. На нинішнього поки що сподівається, але не дуже. Хоча новинами про нові будівництва на теренах області цікавиться.

— Ви тільки правду пишіть, а не про успіхи, які чиновники оприлюднюють заради власної кишені. Хай приїдуть подивитися, як ми тут живемо. Не живемо, а виживаємо. З роботою біда, та й годі. Розірвали наше господарство на шматки, та ще й паїв не нарізали свого часу. Тільки на город сподіватися можна. А хіба це прибуток?

Колись зразково-показове господарство «Руно» багато років занепадало та втрачало свою унікальну вівчарську спеціалізацію. Зараз племінних курчавих тварин там майже не залишилося, тільки згадки живуть про колишню славу. Проте більше 10 тисяч гектарів землі залишилися у підпорядкуванні Академії аграрних наук. Це за офіційними документами. У реальності прибуток з них отримує кілька комерційних фірм. Які там паї…

До розмови підключається щаслива володарка нашого живого призу Олена. Щоб звести кінці з кінцями, їй з чоловіком доводиться вигодовувати свиней на продаж. Приблизно десяток на рік. Про «розширення» мови поки нема — бракує коштів. Але в останні роки жінка налагоджує власний бізнес, торгуючи на трасі гарячими обідами для водіїв. Скільки ця «тема» залишатиметься актуальною — не знає.

— Дійсно, ви поклопочіть у себе, щоб ми були з дорогою. А то люди зупиняються злі, роздратовані. Який там у них апетит буде…

Олена зізнається, що виграти живе порося навіть не мріяла, хоча «Зорю» передплачує не перший рік і завжди бере участь у всіх розіграшах. Газета їй подобається, а рецепти з кулінарної сторінки вона іноді навіть використовує у приготуванні страв на продаж. Хоча має Інтернет, але друкованому слову все ж довіряє більше. Жінці подобається, що рецепти прості, легкі у виконанні, проте майже завжди оригінальні.

Ми не гаємо часу, тим більш — порося вже приїхало до нової господині. Переляканий 100-кілометровою подорожжю по місцевому бездоріжжю, молодий кабанчик вистрибує з автівки та несеться навпростець по дворах.

Діставшись вулиці з новеньким асфальтом,

й наче здивувавшись, повертає назад. І, врешті-решт, потрапляє до сараю, де знайомства з ним чекають трійко дещо старших підсвинків.

— На шашлик восени запросимо обов’язково! — обіцяє Олена. — Ви тільки приїжджайте до нас ще… А її чоловік Олег схвально усміхається.

Доводиться пообіцяти. Спробуємо поєднати приємне з корисним — на 40-му виборчому окрузі, до якого входить Криничанщина, за парламентський мандат очікується запекла боротьба…

Андрій БОГАТИРЬОВ, фото автора

ДО ТЕМИ

З роботою у Затишному справи поки що кепські, кожен виживає, як вдається.

Тому сусідка Валентина у перервах між турботою про двох корів та поранням на гектарі городу вже не перший рік шукає собі чоловіка. В пригоді стає наша рубрика «Де ти, моя доле?», яку вона щотижня уважно прочитує. Проте бажаного результату пошуки поки що не дали…