Сьогодні прийшов час познайомитись з одними з найбільш морозостійких птахів. Вони летять до нас взимку і є справжньою окрасою не лише угідь, а й міських зелених масивів. Зокрема, торік доводилося бачити північних гостей у Молодіжному парку, а нинішнього року перший червоногрудий красень був спійманий для кільцювання трохи на південь від Дніпра вже у жовтні

Автор: Ігор СУХОВИЙ

Для нашого регіону снігур птах не осілий. Зимує він зазвичай у хвойних лісах області, але,як вже сказано, має стійку звичку з’являтися і у паркових зонах навіть великих міст.

Що його вабить сюди?

«Хлопці» – модники, «дівчата» – сірі

Найперше – ласощі: горобина та калина. Колись існувала навіть далека від науки думка, що і червоний колір у забарвленні снігурів від цих ягід. Якщо так, то чому «дівчата» цього виду прикрашені стриманіше? Вони теж не проти насолодитись червоними ягодами, проте залишаються бурувато-сірими…

Самці ж – справжні красені. Голова блискучо-чорна, такі ж краї крил і хвоста. Надхвістя біле і створює чіткий контраст на спині. Але в очі одразу кидається червоний «торс», який помітно видається уперед. Інколи снігурі нагадують новорічні прикраси, наче хтось розкидав у снігу святкові шари або навісив їх на дерево.

До речі, ці птахи доволі малорухливі. У порівнянні з синицею, яка, наче під напругою, стрибає гілками і постійно щось досліджує, снігурі видаються трохи вайлуватими. І така особливість робить їх легкою здобиччю для спостереження.

У віршах крізь роки

Через війну на сході України багато тварин і птахів міняють регіони. Це властиво і для споконвічних мігрантів, і осілих представників фауни. У нашій країні снігурі постійно живуть лише у гірських лісах Карпат, де спекотно не буває. І тому цих червоногрудих пташок там зустрічають круглий рік…

Посеред ненависті праведного захисту у протистоянні з Росією хочу реабілітувати цих чудових птахів, яких чомусь пов’язали лише з країною-агресоркою. Були й часи, коли снігурі з рядків поета-фронтовика потрапили до відомої пісні Юрія Антонова:

От переднего края раскаты

гремят,

Похоронки доходят до тыла,

Под Вороньей горою погибших

солдат

Снегириная стая накрыла…

Останній рядок про птахів кровистого кольору лише алегорія, але реальність знову жорстока. Проте у мирній дійсності усім бажаю казкового снігу. І через його кружляння почути поруч лагідний тихий посвист зграйки снігурів, які чарівно доповнять наш зимовий краєвид.

Краса і невелика провина

Інші гості поспішають до нас взагалі з лісотундри і теж мають своєрідну зовнішність. В Україні їх здавна називають омелюхами, а в Росії – «свірістєлями», через мелодійний свист, за яким дізнаються про їх наближення. Хто був більш правий у визначенні назви, розберемося поступово.

Довгий час наші земляки з подивом бачили цих крилатих візитерів, що опинялися тут навіть посеред зими. Не помітити їх було неможливо. На полях і угіддях виникали цілі групи птахів, голову яких прикрашала козацька зачіска. Цей «чуб» можна побачити здалеку, але й самі птахи не з полохливих. Сам не раз пересвідчувався: підпускають вони зовсім близько.

На короткій дистанції є нагода впевнитись, що омелюхи досить красиво, навіть вишукано забарвлені. Загальний тон сірий з рожевим, який переходить у кавову гаму. На хвості є помітно чітка жовта смуга, а кінці крил – червоні.

Чому не сидиться омелюхам у тундрових краях взимку, зайвий раз пояснювати не треба, адже на їх батьківщині геть не затишно цієї пори! Але своє потомство вони виводять саме там у короткі теплі місяці.

Корінні народи Півночі цих птахів не ображають, бо ті годують своїх пташенят ґедзями й іншими комашиними «вурдалаками». Причому орнітологи вважають, що омелюхи, розміром зі шпака, нищать їх стільки, скільки не здатні інші більш дрібні і суто комахоїдні пташки. Навіть стає шкода, що вони винятково наші зимові гості і не беруть участь у боротьбі з комарами…

САДІВНИКИ – НЕ ШКІДНИКИ

Однак є й інший бік благої картинки. Споконвіку цим птахам не раділи  за маршрутом їх мандрів на південь. Спочатку здавалося: невже шкода отієї горобини, яку омелюхи теж полюбляють наминати не гірше за снігурів? Та з’ясувалася вада більш серйозна. І вона зовсім не у забобонах і недобрих прикметах, якими пращури наділяли приліт омелюхів.

Усім відомо, як дошкуляє омела нашим деревам. Коли вони скидають листя, бачимо шалену кількість шароподібних паразитів у кронах. Пригадуючи назву птаха, одразу виникає пряма підозра…

Але я не радив би усю провину валити тільки на омелюхів. У розповсюдженні омели ще більше помічені наші дрозди, які є звичайними мешканцями. Серед них найбільший за розмірами – дріздомелюх, котрий зовсім не схожий зовні на північного гостя. А технологія поширення шкідника однакова: птахи їдять плоди омели, потім чистять клюви від клейкої маси, а також розкидають зернятка з випорожненням. Ті приклеюються до дерева… І отримуй нову омелу, яка проростає!

Незважаючи на цю шкоду, маємо пам’ятати, що в живому світі все мусить бути врівноважено. Відомо вже чимало прикладів, коли хтось вказував на головних винуватців, і люди ставили під загрозу цілі види птахів або тварин.

Рятуючи від масових розстрілів омелюхів (як і дроздів, до речі), наостанок повідомляю: природа не знає кращих садівників, ніж птахи. Омелюхи, які харчуються ягодами, що корисні й нам, розносять їх кісточки на неосяжну відстань. Ми ж матимемо нагоду побачити, як тут і там піднімаються з родючої землі нові ягідні кущі і дерева.