Мало хто знає, що відомий письменник Михайло Шатров завідував відділом у «Зорі»

Кожен, хто цікавиться історією рідного міста, знайомий з його книжкою про старий Катеринослав «Город на трех холмах». Вона виходила в 1960-х двома виданнями.

А ще він — автор пригодницької повісті для дітей «Синий Маврикий». Його перу належать і краєзнавчі книжки «С вершины полувека», «Страницы каменной книги», «Плечо друга», «Буревестники».

Корінний катеринославець, Михайло Штейн (Шатров — його літературний псевдонім) був сином бухгалтера, людини небідної. Соціальне походження потім ще дасться взнаки в його долі.

Юнак закінчив семирічку, потім торгівельно-промислову профшколу. Та знайти роботи за фахом не зміг. Став помічником токаря, працював в артілі. Але мріяв про вищу освіту, тож став студентом фізмату. Та через три роки зрозумів, що це не його.

1936 року прийнятий штатним співробітником обласної піонерської газети «Щаслива зміна». Заочно навчався в Московському літінституті ім. Горького, де 1940-го отримав диплом за підписом Фадєєва.

З 1939-го Штейн працює в «Днепровской правде». Під час війни евакуювався на Урал. У вересні 1943-го став командувати взводом, згодом працював в редакції дивізійної газети «За Родину». День Перемоги військовий журналіст зустрів у Празі. За участь у рейді до окупованої столиці Чехії отримав орден Червоної Зірки.

У тому ж 45-му  він вступив у партію. Це дозволило йому після демобілізації влаштуватись заввідділом культури в «Зорю». Шатров писав про відбудову повоєнного села, відновлення промисловості, але передусім — про культурне життя області й міста.

У липні 1945-го Михайло Олександрович друкує в «Зорі» репортаж «Тут буде ДАЗ» про початок будівництва майбутнього «Південмашу». Згодом розповість читачам  про цікаву історію села Пальміра П’ятихатського району, про народну поетесу Фросину Карпенко з села Хорошого на Петропавлівщині.

Він же готував до друку в «Зорі» перші новели молодого письменника-фронтовика Олеся Гончара «Модри камень» і «Весна за Моравою». А от з виходом першої частини «Прапороносців» стався конфуз — твір Гончара пролежав без руху, поки не вийшов у журналі «Вітчизна».

На п’ятому році роботи Михайла Штейна в «Зорі» сталося те, про що він згодом напише: «Зі мною відбулася біда, яка на довгий час спотворила моє життя». Перед смертю Сталіна країною прокотилася хвиля боротьби з «безрідним космополітизмом». Потрапив під «роздачу» і Михайло Штейн.

Наприкінці лютого 1949 року в київській «Літературній газеті» вийшла стаття про «космополітів», де чимало слів було присвячено саме заввідділом «Зорі». Його звинуватили в цькуванні молодих літераторів та інших гріхах.

Не залишилась осторонь й обласна преса. Журналіста звільнили з роботи, виключили з партії. Якийсь час він жив за рахунок заробітків дружини Софії Яківни, простої друкарки. Його ж на роботу не приймали навіть нічним сторожем.

Ледве влаштувався в одну артіль. Там пропрацював п’ять років, поки після смерті тирана не відновився в партії. І тільки 1955 року влаштувався книжковим редактором у новостворене видавництво.

В автобіографії він зазначав, що якби не ті чорні літа, він би аж до пенсії пропрацював у «Зорі». Але сталось так, як сталось. У видавництві «Промінь» він відредагував близько півсотні книжок і писав власні, які є у кожній міській бібліотеці.

Шатрова називають «літописцем міста на трьох пагорбах». Літопис його власного життя теж відбив суперечливу епоху.

Микола ЧАБАН