Шашлик з нього буде неодмінно! Але тільки після 21 квітня стане відомо, хто піде під ніж у Новопідкряжі – Зеля або Петруха

Цей живий зорянський приз відтепер — принаймні до травневих свят — мешкатиме у селі Новопідкряж на Приоріллі

— Гарний ви мені подаруночок зробили до ювілею, гріх скаржитися! — сміється, зустрічаючи нас, пенсіонер Василь Калініченко.

Номер газети з результатами нашого розіграшу він отримав через кілька днів після святкування власного 75-річчя. І спочатку вирішив, що це жарт онуків.

Відразу зателефонував до редакції — чи правда? Виявилося, саме так. Радощам ювіляра не було меж, і недарма: за понад тридцять років, які Василь Терентійович передплачує й читає «Зорю», він безліч разів брав участь у конкурсах, але пощастило йому вперше.

На батьківщину Василь Терентійович переїхав через кілька років після виходу на пенсію, ще у непростих для міських мешканців 90-х.

Здавалося, тут легше прогодуватися — пенсію від держави чоловік отримав, як глузують, «хорошу, але дуже маленьку». А в селі все своє — м’ясо, яйця, городина та фрукти.

У скрутні часи бюджет Калініченків рятував і мед з власної пасіки…

…Розказуємо, що процедура вибору переможців кілька років тому зазнала змін, тому призи отримують винятково люди, не пов’язані з працівниками редакції. Щасливчик схвально хитає головою:

— Дуже правильно робите. Народ вам подякує за це. Неодмінно подякує. Якщо б і ваші колеги робили так само, а ще несли нам правду — писали та показували…

Від чаю з кавою відмовляємось, бо часу обмаль, але невеличку екскурсію власною садибою Василь Калініченко нам усе ж таки влаштовує. У чистенькій стайні місце для баранчика вже облаштовано. Поруч кізочка Майя, яка ось-ось принесе козеня.

— Не буде вашому призу нудно,— говоримо. — До речі, як планували його назвати?

Василь Терентійович зізнається, що розраховував на вівцю й хотів — на згадку — назвати її Зорькою. А тепер навіть не знає, що робити.

Потім підіймає догори палець: — Ідея! Почекаю до 21 квітня, а потім назву на честь того, хто програє. Або Зеля, або Петруха. У будь-якому разі вийде з нього гарний шашлик на свята. Побалую рідних…

Готувати баранину та потім її куштувати до подружжя Калініченків приїдуть діти й онуки. А може, дідусь сам вирушить до обласного центру за родичами. Усе трудове життя він пропрацював з технікою, тому його старенький «жигуль» сьомої моделі не тільки ще бігає, а й знаходиться у зразковому стані.

І відпрацьовує непогано. Щотижня возить на базар нехитру сільгосппродукцію, завдяки якій старенькі зводять кінці з кінцями, — на 2 з половиною тисячі гривень прожити зараз проблематично.

Але Василь Терентійович не дуже цим переймається. Каже, що виживемо, вистоїмо. Мовчазним підтвердженням його слів на дворі виступає й фамільна рослина сім’ї — та сама славетна червона калина.

Як символ, що все обов’язково буде добре…

Любомир ЛОГОВЕНКО, Андрій БОГАТИРЬОВ (фото)