Європейський сом може бути величезним. Не виключаю, що є особини у три метри. Хіба вага близько півтонни є перебільшенням…

Глянув на рубрику і ледь не продовжив: «Диво» знайдете на Озерці, у відповідному торговому ряду!» А якщо без жартів, то про такий трофей мріє кожен рибалка. А чемпіон за вагою і розмірами серед наших прісноводних риб лежить на дні й пускає бульбашки презирства. Люди мріють і одночасно бояться: раптом клюне і почне катати човен річкою годину-другу?

Зафіксований вилов красеня, якого бачите на світлині, затвердив: «рибка», яка має довжину 2 метри 67 сантиметрів, затягнула на вагах сто двадцять сім кіло. Теж немало, щоб вразити уяву чарівної купальниці, яка боязко заходить освіжитися у володіння сома. Про «жахіття» буде далі, а поки дещо з прози.

У регіоні і по всій Україні живе тільки один вид сома. Всі байки про видовий різнобій через забарвлення аж до червоної спини — слід відкинути. Справжня вдача — упіймати білого сома. Альбіноси, як і в багатьох живих істот, серед сомів теж трапляються. Але про спійманого в Україні такого «Мобі Діка» протягом останніх років не чути.
Єдина правда полягає в тому, що соми, які живуть на піщаному дні — світліші, а темнішим велетам зручно чекати на здобич серед річкового каміння. Їх нерест триває до середини червня, головне, аби вода стабільно тримала температуру не нижче двадцяти градусів тепла. Холодної води сом взагалі не любить, з першими заморозками у нього пропадає апетит і він заривається у мул. А ось після відкладання ікри жерти цим величезним рибам хочеться без упину. Фахівці про це знають, як і браконьєри також.

Про що попереджав класик

Сом в Україні — риба майже міфічна. Жили б ми на березі Карибського моря — захоплювалися вітрильником, а були б острів’янами Океанії — розповідали усілякі небилиці про тигрову акулу… Розміри завжди викликали повагу в первісної людини, і з розвитком технічного прогресу фантазій не меншає. Середовище, де мешкає сом, таке ж темне, як свідомість багатьох нинішніх людей.

Колись крапки над «і» намагався ставити близький кожному українському серцю Остап Вишня. Його веселе оповідання «Сом» мені більш імпонує, ніж спроби інших національних класиків просунутись у цій темі. Лише один уривок з нього дає уявлення про повагу до цієї риби: «… Великий табун панських гусей пливе! Коли це гусак як закричить — ге-ге-ге-ге! — та по воді крилами ляп-ляп-ляп! Гуси з криком усі врозтіч! Гусак ще раз — ге! — та крилами — ляп! — і нема гусака! Пірнув під воду! А на тому місці, де гусак плив, щось як ляпне по воді ніби чорною лопатою! Лясь! Тільки хвилі водою пішли. Я тільки: «Свят, свят, свят! Чорт, пане, чорт!» А пан у крик: «Давай ружжо! Сом гусака ковтнув!» Де там давай, хіба туди ружжо дострелить, на отаку глибочінь? Про-опав гусак! Отакі соми бувають!»

Там же у сатиричній рекомендації сому ви знайдете думку і про вірогідність ваги у «двадцять п’ять пудів», і порівняння його з коровою. Та вже зовсім знущальним є ставлення автора до чуток, що десь сом проковтнув човен?!
Основними харчами сома були і залишаються риба з раками. Щоб підтримати такого великого хижака у річці чи водоймі, їх там має бути вдосталь. Паща у сома дійсно схожа на розкриту валізу, і він може затягнути в себе щось чимале. Наприклад, дебелого коропа. Підйом сома до поверхні іноді має погані наслідки для лисок та іншої невеличкої болотяної дичини. Птахів неодноразово знаходили у шлунку «водяника». Не пропустить сом і жабу. Недарма ж його здавна ловлять на «квок», приваблюючи імітацією голосу амфібій.

«Чортів кінь»

Я з тих зацікавлених глядачів, хто намагається не пропускати сюжети з циклу «Річкові монстри». Досвід дозволяє розрізняти, де там іхтіологічна цінність, а де спроба залякати містикою непізнаного. Один з фільмів був присвячений саме нашому сомові, авторська ж команда дісталася зони Чорнобильської катастрофи. Ясна річ, йшлося про сомів-мутантів, але дійсно вражаючого спіймати так і не вдалося. Полякали хіба фоткою сома із зайвою щелепою, а щоб більше боялися, розповіли, як підводний велет відірвав руку водолазу. Не вказавши дати, місця, особи жертви…

Я сам мав невеликий досвід підводного полювання, але із сомами не стикався. Вірю, що відчуття це особливе. Знайомі й більш досвідчені в дайвінгу товариші жалкують, що шукачі пригод з «Річкових монстрів» не завітали у Кам’янське. Поблизу ГЕС вони бачили вражаючі «колоди» з вусами, і це ніяк не розходиться з думкою ведучого серіалу: сомів треба шукати насамперед біля гребель і шлюзів.

Але хапатись за серце бабусь біля екрана краще примушують інші історії. Сприйміть, як ядучу пораду, мій приблизний сюжет: одного разу у пузі сома знайшли черевик і ласту одного розміру… Сміятись можна.
Колись на наших берегах жили забобони не гірші за ті, які підживлюють шукачі сенсацій в екзотичних країнах. Люди вірили, що сомом прикидається сам міфічний володар річок і боліт. Найбільш обережні вважали, що їсти сома не можна, бо «водяник» обов’язково помститься. Далі ще страшніше: у церквах теж не радили вживати нечисту рибу, бо вона не має луски. До речі, слиз на шкірі у неї антибактеріальний. Але темні люди шепотіли: на сомі вночі гарцює сам чорт…
У козаків було власне ставлення до поважного жителя глибин. Існувала легенда, що пращуром характерників був величезний сом з вусами, і сама його назва тлумачилася, як «чаклун».

Яке це має ставлення до наукових спостережень, визначайтесь самі. Агресія з боку сома можлива, коли він захищає своє потомство. Свої гнізда з ікрою самиця часто розташовує на невеликій глибині, де є природні фільтри — м’яка рослинність. Науковці стверджують, що саме батько-сом охороняє потомство, доки не з’являться мальки. Тут можливі прикрі несподіванки, бо потужна риба будь-яке вторгнення сприймає як загрозу нащадкам.

Якщо напад сома чи його імітація сталися у наших водоймах, то можу порадити не панікувати. А ще пам’ятати, що це ж річкова риба, а не акула-людожер. Відомі випадки, коли спокій і бажання захищатися допомогли навіть за атаки «тигра морів». Удар кулаком чи ногою в акулячий ніс відбивав апетит у могутнього хижака і рятував життя або кінцівку. Не бачу перешкод повторити цей прийом і проти сома. Бо якщо піддатись паніці, то і пічкур закусає на мілині до «смерті»…

Усі ж балачки, що сом навмисно хапає людей на глибині і тягне на дно, слід припинити. На іспанській річці Ембро дядьки давно витягають велетенських сомів з-під берега голіруч, і ті ще нікого не з’їли. А з рибами завбільшки у метр справлялися навіть дівчата, беручі сома за пащу рукою в рукавичці.

Є бажання сховатися від людей якнайдалі і в наших вусатих гігантів. Мабуть, їм теж відома поширена в басейні Дніпра приказка «Нема м’яса кращого свинини, нема риби кращої сомини».

Ігор СУХОВИЙ