«Шiсть соток» для… вождiв

1 неделя ago Oleg Petroveech Комментарии к записи «Шiсть соток» для… вождiв отключены

«Кремлівські дачники» зовсім не переймалися врожаями картоплі та боротьбою з колорадським ненажерою.  Хто ще пам’ятає часи колишнього Союзу, охоче підтвердить: земельна ділянка розміром у шість соток зі стандартним будиночком була одним із символів «епохи застою». А ще реальним прикладом невпинно зростаючого добробуту народу, про який постійно теревенили з високих трибун. Свої «шість соток» мали й кремлівські небожителі. Ось тільки масштаби…

Першим із плеяди «кремлівських дачників» став «вождь світового пролетаріату». Після замаху на Леніна соратники вирішили знайти йому місце для тимчасового проживання.

Після пошуків, вибір зупинили на маєтку колишнього московського градоначальника Рейн-бота в Горках — на відміну від багатьох інших дворянських садиб, які були розграбовані та спалені, будинок знаходився у зразковому стані. Зазвичай він приїжджав сюди у неробочі дні, а пізніше став проводити основну частину часу. З травня 1923 року тяжко хворий голова Раднаркому жив у Горках постійно. Тут же він і помер.

Відкриття музею, який планувалося організувати в Горках відразу після смерті вождя, довелося відкласти аж на чверть століття — тут відразу оселився «полум’яний революціонер», молодший брат Ілліча Дмитро Ульянов разом із сім’єю. Видворити того виявилося неможливо: впертий Дмитро не хотів залишати Горки, хоча й мав прекрасну квартиру в Москві.

Вже пізніше, після відкриття музею вождя, щоб уникнути делікатних розпитувань численних відвідувачів, чому «най-скромніша на землі людина» жила в обстановці купецької розкоші, позолочені меблі прикрили білими чохлами…

В інших «продовжувачів справи Ілліча» апетити до «шести соток» були значно більшими. Наприклад, у Сталіна було зо два десятка дач у різних регіонах неосяжної країни. Навіть у найважчі післявоєнні роки він розпорядився побудувати йому нові резиденції для відпочинку

    в Сухумі, біля Нового Афона, на Валдаї і на озері Ріца. Вождя аж ніяк не бентежило, що країна зруйнована, голодує і бюджетні гроші можна було б використати на будівництво лікарень або шкіл. І це тоді, коли він рідко покидав кремлівські мури, побоюючись різних капостей від соратників.

Першим, хто ввів моду для радянської партійної еліти відпочивати і лікуватися в Криму, «був головний комуніст країни», «підкорювач космосу» і «любитель кукурудзи» Микита Хрущов. До його правління сталінські соратники використовували як держдачі знамениті палаци — Воронцовський, Юсуповський, Масандрівський і Лівадійський. З приходом до влади Хрущова у Криму почався розквіт елітного дачного будівництва для керівництва країни.

Був такий випадок

«В’єтнамки» для… Хо Ши Міна

Якось на запрошення Хрущова у Криму гостював засновник і перший президент В’єтнаму Хо Ши Мін.

Серед лідерів соціалістичних держав він відрізнявся неймовірною скромністю та аскетизмом. Важко у це повірити, але гість прилетів зовсім без речей! Приймаючій стороні довелося купувати йому плавки, нижню білизну, сорочки та босоніжки (у просторіччі «в’єтнамки»). На пляжі для «дідуся Хо» були виставлені плетені крісла, а в парку застеляли лавки. Але жодного разу ними він не скористався. Знаходив якийсь камінь і, влаштувавшись на ньому, міг годинами сидіти, споглядати.

А за обідом, коли Хо Ши Міну подавали їсти, він завжди просив, щоб другу страву клали в тарілку з-під першого. Коли зніяковіла офіціантка поцікавилася: «Щось не так?», у відповідь почула: «Щоб зайвий раз не мити».

В «Артеку» високому гостю влаштували грандіозний прийом. Зі сльозами на очах він сказав: «І для наших дітей табір побудуємо, але не такий великий».

А ще Микита Сергійович був пристрасним мисливцем. У Криму для цього його захоплення були два мисливські господарства — у заповідниках «Діброва» та «Зелений гай».

У період керівництва Брежнєва «мисливських будиночків» стало ще більше. Це диктувалося його активністю, частими поїздками, любов’ю до полювання та рибної ловлі.

Небачена розкіш дач партійних бонз й дала народу привід для численних пліток, які трансформувалися у своєрідний радянський епос. Найбільше в балачках «на кухнях» йшлося про знаменито-казковий Завидовський заповідник. Оздоблення основної будівлі з граніту та мармуру доповнювалося музейними предметами інтер’єру і картинами відомих художників. Більярд, сауна, кінозал — усе налаштовувало на чудовий відпочинок і конструктивні зустрічі. Адже ще з часів Хрущова в Завидо-во приймали дорогих гостей із дружнього соцтабору та «воро-гів»-капіталістів. На свіжому повітрі часто підписувалися серйозні протоколи про дружбу і співробітництво, приймалися рішення світового значення. А ще сюди «дорогий Леонід Ілліч» навідувався на полювання із численними соратниками.

Не менш мальовничими були й інші резиденції ген-сека: від Ризького морського узбережжя — до Біловезької Пущі. Адже, крім Завидово, ще були Заріччя, яке, до речі, стало «останньою гаванню» для генсека (тут він помер 10 листопада 1982-го), «Діброва І» та «Гліцинія» в Криму. На березі озера Ріца в абхазькій Піцунді була ще одна резиденція «шановного Леоніда Ілліча». Вона була утворена шляхом злиття дач Сталіна та Хрущова.

Багато з таких «дачок» будувалися «на всякий випадок». Наприклад, на Дніпрі, в Кам’янському, Брежнєва завжди чекала «садиба», створена на випадок відвідин ним «малої батьківщини». І хоча випадок міг так і не статися, у кожній з таких «запасних» резиденцій все було готове у будь-яку годину дня і ночі для прийому високого гостя.

Звісно, не цуралися «шести соток» і наступники Брежнєва  —    Андропов, Черненко, Горбачов.

О. ЯСНІЙ