ВІРУС БЕЗВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

4 недели ago Zorya Комментарии к записи ВІРУС БЕЗВІДПОВІДАЛЬНОСТІ отключены

«Никогда такого не было – и вот опять»
В. Черномирдін, посол РФ в Україні, 2001-2009 pp.

Починаючи з літа 1991-го й до cьогодні, в Україні було призначено сімнадцять прем’єр-міністрів, а Віктор Янукович і Юлія Тимошенко очолювали уряд двічі. В середньому, кожен з них керував Кабміном по півтора року.

У парламентсько-президентській республіці, якою за Конституцією є Україна, затверджений Верховною Радою прем’єр-міністр мав би бути політиком №1. Але вітчизняна політична традиція виглядає дещо інакше. Президент Кучма, призначаючи у 2002 році прем’єром Анатолія Кінаха, уявляв власну взаємодію з Кабміном так: «Сьогодні повинна бути конячка, яка б тягнула плуга, а позаду має бути кермо. Я постараюсь тримати це кермо». А за кілька років Віктор Ющенко, критикуючи тодішню прем’єрку, заявив, що «уряд Тимошенко набрався боргів, як сучка блох».

І такі «високі» стосунки, на жаль, супроводжують українську політику мало не всі 28 років.

От і Володимир Зеленський заходився міняти Кабмін, очільник якого, не дожидаючись президентської критики, запобігливо називав себе «профаном».

Взагалі-то, Олексій Гончарук і так протримався на посаді немало. Аж півроку! З огляду на його нетрадиційне для української політики призначення: монобільшість проголосувала за нього ні з ким особливо не радячись. Хоча всі попередники Гончарука були або креатурами сильних президентів, або компромісними фігурами олігархічних домовленостей.

Проте на 29-му році існування країни обидві перевірені моделі перестали працювати. Причина – майже неприховане зовнішнє управління нашою державою.

Призначений наприкінці літа за неукраїнською рекомендацією склад Уряду не влаштовував з першого дня своєї роботи нікого, крім тих, хто його рекомендував. Вітчизняний великий капітал опинився дещо усунутим від впливу на процеси і змушений шукати складні й незвичні для нього варіанти співпраці з владою. Команда двічі-переможців на минулорічних виборах так і не стала «елітою» в українському розумінні. Тобто не осідлала належним чином фінансові потоки, не взяла під контроль силові структури. Натомість зіпсувала стосунки майже з усіма серйозними центрами впливу в державі. У підсумку заробляють на країні не переможці виборів, а різні «стратегічні партнери».

Приміром «Укроборонпром», очолюваний литовцем Абромавічусом, досить успішно торгує українською зброєю, що відображено в офіційній статистиці. Зусиллями численних «агентів впливу» в турборежимі наближається відкриття ринку землі, після чого вигодонабувачами стануть теж партнери з-за кордону. Громадянин США Смілянський методично «закінчує» з залишками «Укрпошти». А від 73-від-соткового рейтингу Зеленського, за твердженням соціологів, лишилось менше половини.

Як з’ясувалося, команда переможців не здатна «ні вкрасти, ні посторожити». Тому Президентові й треба щось робити.

Варіантів у нього кілька. На жаль, державна відповідальність і рейтинг – речі майже не сумісні. Бо головне для Зе-команди – зберегти залишки колишньої популярності й не зійти з дистанції остаточно.

Володимир ПІСОЦЬКИЙ