ПЕРША «ПЕРЕМОГА» МАРШАЛА ЖУКОВА

1 неделя ago zorya2017 Комментарии к записи ПЕРША «ПЕРЕМОГА» МАРШАЛА ЖУКОВА отключены

80 років тому на берегах монгольської річки Халхін-Гол завершився найбільший військовий конфлікт за участю СРСР з часів Громадянської війни. Перемир’я підписали 15 вересня 1939-го.

«У травні 1939 року Японія напала на Монгольську Народну Республіку в районі Халхін-Го-лу, аби на захопленій території створити вигідний плацдарм для реалізації своїх агресивних задумів — окупації Забайкалля і Далекого Сходу. Згідно з угодою про дружбу і взаємодопомогу між СРСР і МНР, радянські війська спільно з монгольськими воїнами виступили проти агресора. Після чотирьох місяців запеклих боїв японські війська були вщент розбиті».

Саме ця догма про перебіг тих подій протягом десятиліть не підлягала сумнівам. Однак давайте все ж заглянемо за позолоту «геройсько-парадних реляцій» відомого масштабним кровопролиттям Халхін-Голу.

Бойові дії, як не звучить це парадоксально з огляду на подальші трагічні наслідки, спочатку носили випадковий характер і були обумовлені плутаниною з частиною лінії кордону між монгольською та маньчжурською сторонами. Про це свідчить і початкове співвідношення сил. Хіба серйозним виглядає твердження, що японці двома піхотними полками і частинами посилення (трохи більше 10 тисяч вояків) збиралися завоювати МНР і захопити радянське Забайкалля?

Лише згодом конфлікт переріс у бойові дії з використанням танків і літаків, зі значними втратами особового складу. З цього приводу існує цілком правдоподібна версія щодо прямої причетності вцілілого оточення розстріляного маршала Василя Блюхера до зумис-ного поглиблення конфлікту та ганебних поразок наших військ. Начебто у такий спосіб інтригани хотіли довести керівництву країни, до якого небоєздатного стану масовими чистками та репресіями було доведено армію. Звичайно, не зовсім порядно з огляду на офіцерську честь і далеко не гуманно з їх боку. Але хто на війні, окрім похоронних команд, рахує вбитих?

…Ледь-ледь японські війська перетнули кордон МНР, як відразу запахло смаленим. Радянський 57-й стрілецький корпус, дислокований на території Монголії, почав відступати перед набагато меншими силами японців.

Терміново надіслали підкріплення. Але не кадрову дивізію, а 82-у стрілецьку, укомплектовану з уральських «запасників». Частини дивізії прибули на фронт, не маючи гранат, касок, бронеавтомобілів, мотоциклів. Гвинтівки видали зі складів ще в мастилі, патрони — без обойм. Більш того, авангардний полк, угледівши японців, кинувся навтьоки. Командира й комісара, які намагалися зупинити боягузів, підняли на багнети.

Просите ще підкріплення? Отримайте! З Приволзького військового округу (не близький світ) направили 603-й окремий стрілецький полк. І теж сформований із приписного складу. Ситуація повторилася. У першому ж бою, навіть не переодягнений у військову форму, «полк» розбігся, кинувши зброю. Але перед втечею встигли перестріляти командирів. І лише дякуючи щасливому випадку, цей натовп не потрапив до японського полону в повному складі…

Запобігти катастрофі та неминучій поразці, відновити дисципліну в частинах 57-го корпусу, пізніше перетвореного в 1-у армійську групу, вдалося тільки «драконівськими» заходами комкора Георгія Жукова. Саме на Халхін-Голі той вперше випробував ефективний, на його думку, спосіб підвищення бойової ефективності військ — масові показові розстріли. Роз-стрільні списки, що їх цинічний душогуб відправляв у Кремль, спантеличували навіть далеко не м’якотілого Сталіна. За три місяці Жуков особисто підписав 600 смертних вироків (за армійськими мірками більше, ніж цілому батальйону)!

Ось така вона, ціна успіху та чи не основний мотив безрозсудної сміливості героїв Халхін-Голу.

Звичайно, далеко не все в здобутій перемозі пояснюється тільки стратами. Але те, що саме страх опинитися в розстрільному списку гнав на вірну смерть ненавчених бійців і малодосвідчених командирів

— це факт незаперечний.

Критична ситуація склалася і в авіачастинах. Перед початком конфлікту розклад сил і засобів, які брали участь у бойових операціях, був такий: радянські війська мали дві сотні бойових машин проти п’ятдесяти японських. Однак, незважаючи на перевагу в повітрі, вже сам початок бойових дій загрожував нашій авіації пов-ною поразкою. Тільки за тиждень боїв втратили 13 машин і 11 льотчиків.

У терміновому порядку в район Халхін-Голу направили групу з 50 асів, близько половини з яких були Героями Радянського Союзу. Це і зумовило зміну співвідношення втрат авіації сторін. За час конфлікту японці недорахувалися майже 660 бойових машин, а радянські втрати склали 250 літаків.

Ще радянська оцінка загиблих у конфлікті: загальні втрати японсько-маньчжурських військ перевищили 60 тисяч осіб, радянсько-монгольських

— до 10 тисяч. Пізніше, після розсекречення нових документів, загальні втрати радянсько-монгольських військ стали оцінювати вже в більш, ніж 18,5 тисячі осіб. Але й цю цифру не можна вважати остаточною. І чи включили до цієї статистики 600 розстріляних?

Загальна кількість нагороджених учасників боїв перевищила 17 тисяч воїнів. З них трьом — Сергію Грицевцю, Григорію Кравченку (нашому землякові з Новомосковщини) та Якову Смушкевичу — звання Героя Радянського Союзу присвоїли вдруге.

♦ ♦ ♦

Перемога Червоної Армії на Халхін-Голі надовго відбила у японців бажання воювати проти СРСР. Навіть на постійний пресинг Німеччини, яка вимагала від союзника відкрити східний фронт проти Рад, Японія відповідала відмовою.