Пекельний вiтер Афгану

2 месяца ago Zorya Комментарии к записи Пекельний вiтер Афгану отключены

За новорічно-різдвяними святкуваннями майже забулося, що саме 40 років тому Радянський Союз розпочав війну, яку неофіційно охрестили «афганською». 

…Вони були занадто молодими. Мрії свої та надії пов’язували лише з миром. Гостро прагнули щастя. Але раптом обрушилася на них ця афганська війна. Зовсім чужа і незрозуміла. І вони змушені були взяти її на свої плечі. Чому? їм пояснили: інтернаціональний обов’язок. Своїм єством вони повірили в це.

Десять злочинних підписів

У середині ХХ століття Афганістан лавірував поміж двох наддержав, ухитряючись отримувати допомогу і від США, і від СРСР. Однак політичний вплив Союзу був значно сильніший. Адже саме Афганістан вважався «південним підчерев’ям» радянського кордону, і наша країна по-сусідськи допомагала йому всіма силами та ресурсами.

Лише з квітня 1978-го по березень 1979 року керівництвом Союзу було підписано 75 угод з питань економічної допомоги Афганістану. І головною з них

25 грудня о 15.00 108-а мотострілецька і 103-я гвардійська повітрянодесантна дивізії вступили на територію Афганістану. Через два дні почалася операція «Шторм-333» по захопленню президентського палацу Аміна. А потім була війна, що тривала 9 років, один місяць і 19 днів.

Варто додати, що протягом 1980—1988 років допомога країн Заходу афганським моджахедам склала 8,5 мільярда доларів, половину з яких надали США.

Найбільше від цієї війни постраждав сам Афганістан: загинуло близько 2 мільйонів афганців, а сама країна й сьогодні залишається однією з найбідніших у світі.

А ще афганська війна пробила у корпусі радянської економіки таку пробоїну, від якої вона так і не оговталася. Що у підсумку призвело до розпаду колись і справді могутнього Союзу.

став радянсько-афганський договір про дружбу, до-бросусідство та співробітництво від 5 грудня 1978 року, який формально дозволяв СРСР надавати військову допомогу ДРА. Однак до пори до часу ця допомога обмежувалася поставками зброї та направленням військових радників.

Але саме цей договір, після низки політичних потрясінь у самому Афганістані, й став підставою кремлівським керманичам для введення на його територію радянських військ. Остаточне рішення про цей крок було ухвалене на засіданні партійного політбюро 12 грудня 1979-го секретною постановою ЦК «До ставища в «А». Під злочинним документом підписи поставили генсек Л. Брежнєв, члени політбюро Ю. Андропов, А. Громико, Д. Устинов, К. Черненко, А. Пельше, М. Суслов, А. Кири-ленко, В. Гришин і М. Тихонов. При цьому, в обхід Конституції, обійшлися без рішення Верховної Ради СРСР.

Існує чимало версій про роль цих політичних діячів у розв’язанні афганської війни. Однак її головним «яструбом» вважається міністр оборони Д. Устинов

    і не без підстав. Керівники генштабу Збройних Сил М. Огарков і В. Варенников, головнокомандувач сухопутними військами І. Павловський всіляко намагалися переконати його, що радянська військова присутність в Афганістані спровокує там розпалення бойових дій і призведе до значних втрат. Але Устинов уперто вірив, що від міцності Радянської Армії афганські бунтівники розбіжаться врізнобіч.

Як же він помилився. І за цю недалекоглядність та самовпевненість маршала наш народ заплатив занадто високу ціну.

Радянський народ «одностайно підтримав мудре рішення партії». Адже, як свідчила преса, він «свято вірив, що СРСР ніколи не полишає друзів на розтерзання наймитів імперіалізму».

Недарма ще у 1990 році II з’їзд народних депутатів СРСР оголосив афганську війну злочинною.

Увічнена пам’ять

Три десятиліття тому журналісти «Зорі» стали авторами книги про загиблих воїнів-афганців Дніпропетровщини

— Ідея книги, яка згодом отримала назву «Пекельний вітер Афганістану», — згадує одна з авторів Алла Туран-ська, — пробилася через всенародний біль, спричинений огидною людською бійнею. А підготувати її запропонував головний редактор «Зорі» Георгій Бурейко, який на той час очолював і обласну спілку журналістів України.

Агітувати не довелося — відгукнулися журналісти обласних, міських і районних газет. Однак найактивнішу участь взяли зорянці. Гортаю вже пожовклі сторінки книги-реквієму і натрапляю на імена колег — Валентини Кордюкової, Анатолія Байдужого, Віктора Цвіркуна, Георгія Бурейка, Григорія Руденка, Анатолія Федорука, Раїси Дубрової, Тетяни Колядинської… Кожним із нас володіло почуття неоплаченого боргу перед зовсім юними героями, вмить посивілими матерями та батьками, молодими вдовами і сиротами, бойовими побратимами полеглих… У багатьох із нас була і особиста мотивація

    війна торкнулася родин, близьких і далеких родичів, друзів, знайомих… Нестерпно довгий і тривожний рік з афганської я чекала сина Діму.

Від дня виходу книги у світ минули десятиліття. Нагально перевидати її сьогодні, доповнивши незга-даними іменами з тієї вже далекої війни. Це стало б паралеллю між не менш страхітливою бідою, спричиненою уже спадкоємцями кремлівських підпалювачів афганського пекла, що підло увірвалася у наш дім.

Тільки цифри

Обмежений контингент радянських військ в Афганістані постійно становив 100 тисяч військових. Участь у бойових діях брали 546 255 радянських солдатів та офіцерів. Згідно з офіційною статистикою через Афган пройшло 160 тисяч українців. 

        

Загальні втрати особового складу радянських військ становили: загинуло – 13833 (з них українців – 2378), поранено – 49984 (з них українців – понад 8 тисяч, 4687 з них стали інвалідами). На території Афганістану загинуло 47 наших земляків, 186 померло від отриманих поранень у наступні роки. 

        

71 учасник війни став Героєм Радянського Союзу. Золотих Зірок удостоєні 11 українців, серед них – представники Дніпропетровщини Ігор Плосконіс і Олександр Стовба (посмертно). 

        

Сьогодні в обласному центрі проживають дві з половиною тисячі учасників бойових дій в Афганістані, з них близько двохсот – інваліди.

О. ЯСНІЙ