ОЧІ РЕВОЛЮЦІЇ

1 месяц ago Zorya Комментарии к записи ОЧІ РЕВОЛЮЦІЇ отключены

Одразу скажу: шість років тому я не був ані учасником Майдану, ані особливо співчуваючим йому. Відповідного поклику серця не відчував, а від масового психозу утримався. При цьому з розумінням і навіть повагою ставлюся до тих, хто боровся там за власні ідеали і щиро вірив у свою причетність до якісних змін у державі.

Моє особисте знайомство з революцією гідності відбулося 21 лютого 2014-го далеко від Києва, на кременчуцькій трасі поблизу Золотоноші. Тоді була п’ятниця, і я повертався зі щотижневого відрядження з Київщини до Дніпра (тоді ще Дніпропетровська). За декілька кілометрів від згаданого черкаського райцентру кілька десятків людей виклали посеред дороги зигзагоподібну перешкоду із шин, яка змушувала всіх водіїв збавляти швидкість, а потім і зупинятися. Більшість мирних пікетників були озброєні або гумовими кийками, або металевими прутами чи дерев’яними палицями. Тож палкого бажання суперечити, обурюватись чи ставити зайві запитання майже ні в кого з водіїв не виникало.

Зупинився і я. Підкреслено ввічливо один молодик з кийком попросив вийти з автомобіля, відчинити двері та багажник. На моє обережне запитання: «Навіщо

і хто ви?» інспектуючий у балаклаві на відвертому галицькому діалекті відрізав: «А ви не знаєте, що в країні революція?»

Бажання доїхати додому і не стати жертвою буремних подій перебороло залишки притаманного мені в подібних ситуаціях зухвальства. Тим більше, що салон та багажник автомобіля були абсолютно порожніми. «Перевірка на дорогах» зайняла не більше десяти хвилин, і вже на оглянутому автомобілі я вирушив далі.

Після лютневих подій ще кілька місяців на в’їздах до міст стояли блокпости, де чергували люди в камуфляжі та масках. Але те вже було хоч якось санкціоновано місцевою владою.

Тоді, під час «перевірки», я вперше побачив обличчя революції. Точніше, її очі, які дивилися з вирізів брудних балаклав. Зла в них не було. Лише п’янка вседозволеність, нічим не підкріплена радість, напевне, надія, а головне

влада: крихка, тимчасова, але несамовита і всеосяжна. Пам’ятаю кожен рух мого доволі юного «інспектора». Оглядаючи авто, він як міг демонстрував терплячу зневажливість до мене, інших водіїв, навіть «братів по зброї».

Чомусь тоді я вперше в житті задумався над кінош-ними чи книжними штампами на кшталт «революційна доцільність» або «за законом воєнного часу». Більше того уявив, як ці поняття можуть втілюватися в життя й нині.

Шість років минуло, а чіткої відповіді на запитання «що то було?» досі немає. На класичну революцію наслідки не тягнуть – це засвідчить будь-який першокурсник істфаку. Сказати «державний переворот» – образити тисячі людей, які брали участь у тих подіях. Мабуть, потрібен ще час. Адже він і лікує, і додає об’єктивності та й зайве з пам’яті стирає.

А ще за ці шість років я переконався, що набуті в революційному запалі надбання, хоч би якими вони були, нічого доброго ні країні, ні суспільству не приносять. Недаремно ж понад сто років тому інша революція, яка врешті-решт визнана держпереворотом, народила пісню: «Есть у революции начало, нет у революции конца.»

Володимир ПІСОЦЬКИЙ