Бунтівний 1930-й

2 месяца ago Zorya Комментарии к записи Бунтівний 1930-й отключены

90 років тому українські хлібороби не змирилися з насильницькою колективізацією та взялися за вила й обрізи. Сьогодні історія може повторитися вже на сучасному етапі – щойно Верховна Рада ухвалила Закон щодо продажу землі сільськогосподарського призначення.

Наприкінці 1920-х в країні було прийнято рішення про форсування колективізації. І якщо на 1 жовтня 1929 року в УРСР колективними стали 8,6% селянських дворів, то до березня 1930-го цей показник досяг вже 62,8%.

Однак прискорене створення колгоспів призвело до росту невдоволення, а пізніше

  • й до масових виступів селян проти більшовицьких порядків. Здебільшого це були мирні виступи. Зазвичай натовп розлючених жінок з рогачами вривався до правління колгоспу або сільради, розганяв начальство, забирав худобу та інше конфісковане у них майно. У 1930-му подібних виступів в Україні було 4098 (тільки у березні – 2945!). Заворушення фіксувалися у всіх 44 округах республіки. В акціях непокори, за оцінкою ГПУ, взяло участь близько одного мільйона селян.

Начальнику ГПУ УРСР В. Балицькому довелося крутитися як білка в колесі: напружити весь партійно-комсомольський актив, підтягнути чекістів і міліцію, а також полки ГПУ із внутрішніх районів СРСР для придушення цих виступів. При цьому він слізно просив центр «спустити на гальмах» колективізацію, бо існувала реальна загроза всеукраїнського повстання.

Були і великі селянські бунти, для придушення яких використовувалися збройні сили, а іноді – артилерія та авіація.

Дослідники нараховують 36 значних виступів, що відбулися в Україні у 1930 році. Один із найбільших й замовчуваних за часів Союзу стався в селі Богданівка та сусідніх поселеннях Павлоградського округу (нині Павлоградський район Дніпропетровщини). Тут, у ніч з 4 на 5 квітня, спалахнуло організоване збройне повстання. Воно було спровоковане арештом понад 70 членів «таємної антирадянської організації».

Керівниками були місцеві жителі К. Глібов, А. Звягінцев, Д. Черкашин і Т. Трубіцин. Повсталі числом до 500 осіб
перебили місцевих комуністів й комсомольців і намагалися пробитися до Павлограда, де був розквартирований 88-й стрілецький полк. Там якраз проходили військову перепідготовку деякі з богданівців (серед них – ще один із організаторів повстання Н. Зеленін).

За деякими даними, сам командир полку підтримував повсталих і обіцяв їм зброю. Адже селяни були озброєні лише мисливськими рушницями, берданками, обрізами, а більшість – дринами та вилами. Однак місцеве ГПУ випередило повстанців

і, користуючись перевагою в озброєнні, розбило їх загін… Пізніше двадцять сім з них були засуджені до розстрілу, ще близько двохсот отримали тюремні терміни.

Навесні 1930-го Сталін, відчувши загрозу, відпустив віжки і переклав відповідальність за насильство в колективізації на місцеві органи влади. 2 березня в газеті «Правда» вийшла стаття «товариша всіх колгоспників» «Запаморочення від успіхів». А незабаром після цього було прийнято й постанову ЦК ВКП (б) «Про боротьбу з викривленням партійної лінії в колгоспному русі». У документі справжній винуватець «перегинів» і «збочень» – сталінське керівництво – звинувачував найзав-зятіших виконавців власних же вказівок. Їх звільняли з роботи, виключали з партії або віддавали під суд. Крім того, були і деякі реальні поступки колгоспникам з боку влади. Наприклад, переглянуті деякі справи розкуркулених. 943 господарства визнані розкур-куленими «неправильно» – їх членам дозволили повернутися додому і віддали майно. Також був переглянутий статут сільгоспартілі: колгоспникам дозволили мати особисте (підсобне) господарство та худобу

  • чим багато селян надалі й рятувалися.

У новому колгоспному статуті також було задекларовано право колгоспників на добровільне входження в колгосп і вихід з нього. І моментально половина селян покинули сільгоспартілі (незабаром їх
Про те, навіщо в СРСР проводилася колективізація, й до сьогодні киплять суперечки. І що б не теревенили її апологети, нічого, крім страшенного лиха, Україні вона не принесла. Саме наша багатостраждальна земля по волі Кремля стала територією, по якій колективізація вдарила найболючіше, прирікши людей на голодомор.

загнали назад!) Але це все було лише черговим маневром – крок назад і два вперед. Водночас міліціонерам і чекістам збільшували пайки, а пункти збору зерна обладнували наглядовими вежами і обтягували колючим дротом. Так більшовики готувалися дати новий бій селянству…

Придушивши стихійні виступи українських селян, вони знову взялися за експропріацію хліба.Тепер це називалося «планом хлібозаготівлі». Згідно з оцінками Укрзерно-центру, у 1930 році валовий збір зерна мав становити 1355 мільйонів пудів зернових. Для споживання сільському населенню з нього виділялося лише 376 мільйонів пудів (у перерахунку всього 0,7 кілограма всіх видів зернових, навіть не хліба, на день).

Однак на цьому «милості» держави не скінчилися – план хлібозаготівель неодноразово змінювався в бік збільшення. Уже в травні 31-го Голова Ради народних комісарів В. Моло-тов повідомив українське керівництво, що минулорічний план хлібозаготівель збільшили ще – до 490 мільйонів пудів хліба. Україна застогнала, але все ж видала 477 мільйонів пудів. Для цього колгоспам довелося урізати свої фонди, в тому числі насіннєвий і резервний. Втім, у Кремлі були задоволені: за фактом вони вичавили з України на 167 мільйонів пудів зерна більше, ніж у «доколгоспному» 29-му.

А план на 1931-й, попри невиконання «молотовсько-го завдання» попереднього року, збільшили ще – аж до 510 мільйонів пудів. І так тривало майже всі часи існування колгоспного ладу.

♦ ♦ ♦

Задля чого це все було? Чому видирали останній шматок хліба з рота голодного селянина? На що витрачалися виручені кошти? Відповідь була одозначною: «На оборону». Про те, що вона виявилася брехнею, красномовно свідчать трагічні події першого періоду війни з фашистами. Але це вже тема іншої розмови.

О. ЯСНІЙ

Поделиться: