У далекому вже 1918 роцi одним з перших редакторiв катеринославської «Звезды» (вiд якої веде свiй початок наша «Зоря») був В’ячеслав Інокентiйович Бутаков (1882— 1946) — випускник Катеринославської гiмназiї i Петроградського унiверситету, журналiст i педагог, професор i завiдуючий кафедрою iсторiї Сходу в унiверситетi iм. Артема в Харковi.

В’ячеслав Інокентiйович — син вiдомого в Катеринославi медика i громадського дiяча Інокентiя Андрiйовича Бутакова (1857—1917) — головного лiкаря губернської земської лiкарнi (нинi — лiкарня iменi Мечникова).

Родина Бутакових приїхала до мiста на Днiпрi 1891 року. В’ячеслав розпочав навчання у Катеринославськiй класичнiй гiмназiї. У Бутакова-старшого i його сина були в кожного власнi полiтичнi погляди. Інокентiя Андрiйовича знали у мiстi як лiдера осередка партiї конституцiйних демократiв (кадетiв). А син В’ячеслав ще в гiмназiї прилучився до соцiал-демократичних поглядiв. 1902 року він отримує атестат зрiлостi Катеринославської гiмназiї i їде до Одеси вступати до тамтешнього Новоросiйського унiверситету.

1902-го його прийнято в студенти. Та незабаром  начальник Одеського жандармського управлiння таємно сповiщає ректора, що студент Бутаков «привлечен к дознанию по обвинению в государственном преступлении и содержится под стражей».

А вже 11 лютого 1903 року за участь у революцiйнiй дiяльностi його з унiверситету відрахували. У Днiпровському обласному архiвi збереглися документи, якi свiдчать про участь недавнього гiмназиста у сходках, мiтингах, неодноразовi арешти юнака. Лише 1915 року вiн закiнчив фiзико-математичний факультет Петроградського унiверситету.

Пiсля перемоги більшовиків, 1918 року вiн приїздить знов до Катеринослава і редагує газету «Звезда», яка нині називається «Зорею». Пiд час гетьманського режиму в тому ж 1918 роцi Бутаков редагує нелегальну газету «Молот». Згодом працює в губернському вiддiлi народної освiти, викладає в школах. 1920 року одружується зi студенткою медичного факультету  Ганною, у них народжується син Григорiй.

В’ячеслав Бутаков працює в Кам’янець-Подiльському, Харковi. Спершу лектором, потiм — доцентом, професором, завiдує кафедрою iсторiї Сходу в унiверситетi iменi Артема, в iнститутi народної освiти. Згодом вiн переїздить до Москви, де працює в науково-дослiдному iнститутi добрив, а також займається давньою iсторiєю СРСР. Пiсля радянсько-нiмецької вiйни, у 1945 — 1946 роках вiн — старший науковий спiвробiтник Центрального державного архiву давнiх актiв. Помер В. Бутаков у березнi 1946 року в Боткiнськiй лiкарнi в Москвi.

Майже сорок рокiв життя В’ячеслава Бутакова так чи iнакше було пов’язано з Катеринославом. «Тому Україну вiн завжди вважав своєю другою батьківщиною»,— говорив про батька його син Григорiй. Батько любив i добре знав українську мову та українську культуру. Грав на пiанiно i скрипцi. Живучи в Українi, зiбрав велику колекцiю нот українських народних пiсень, опер, оперет, водевiлiв. Значну частину колекцiї син передав до  музею iм. Д. Яворницького. Це, зокрема, «Козацькi маршi», «Наталка Полтавка», «Запорожець за Дунаєм», «Бандура», «Ходить гарбуз по городу» та багато iнших.

Микола ЧАБАН