Газета "ЗОРЯ"

ДЕ ТИ, МОЯ ДОЛЕ?

Олександр Г. з Новомосков-ського району. Добрий день, пані Олено. Відстежував усі випуски рубрики, деякі мене дуже цікавили, і я пробував подати про себе голос, але не був почутий. Мені 73, працюючий пенсіонер, удівець після майже сорока років щасливого шлюбу. Не курю, до пиття ставлюся байдуже. Хотів би, щоб написала мені самотня жінка, згодна на переїзд.


Микола А. з Приорілля. Восени виповнилося 69. Не так давно ще й людям допомагав, а зараз лише сам собі. Колишній механізатор, освіта середня, хоча в моєму віці вона нікому не потрібна. Нині потрібне насамперед здоров’я, а потім лопата, сапа, граблі, вила, коса тощо. Дуже чекатиму відгуку самотньої, з якою зможемо дійти згоди, де нам жити разом, підтримуючи одне одного. Чекатиму вісточки від такої ж мрійниці.


Василь Д. І в мене не склалося подружнє життя, вже кілька років я сам. Мешкаю в гарному селі, у власній хаті, в дітей своє житло, не курю, спиртним не зловживаю. Радіолюбитель зі стажем, у вільний від роботи час люблю порибалити на тихих водоймах. Я ж бо вже на пенсії, мені 62. Про місце проживання говорити наперед зарано. Спочатку треба поспілкуватися.


Володимир О. Село моє за дев’ять км від міста, хата з газом, є автівка. А також город і трохи господарства. Мені 61, ріст 170, вага 70, на пенсії. Не п’ю, не курю, жінку, дружину, ніколи не скривджу. Спокійний, працьовитий, чесний. Як надійде мені лист, то відразу приїду, щоб побачитися. Не маю наміру спілкуватися ес-емесками безконечно. Через моє село їздить маршрутка з Дніпра.


Віталій Т. з Дніпра. Надумав і я спробувати пошукати удачу через рубрику, яка викликає в мене довіру. Багато років сам-один, розлучений. Моїй дочці 30, живе з матір’ю і внучкою, внучці сьомий рочок. Мені 53-й, на пенсії, працюю. Шкідливих звичок нема. Моя квартира на 12 кварталі, але я здебільшого перебуваю в батьків у селі. Тому що ненавиджу одинокість. Втіхою мені стане відгук такої ж само-тини-ровесниці.


Катерина П. Дорогенька Оленко, я колись писала, ну нічого мені не було, хто ж поможе, як не Ви? У такий тяжкий час, як не знати звідки на нас спало оце горе війни, самій буть у хаті – це взагалі можна збожеволіти. То хоч телевізор було подивишся, а зараз хоч не вмикай, бо тільки про війну, сиджу у чотирьох стінах і плачу, нема з ким і словом перемовитись. Мені 77, і яка розвага – лиш кури, коти, песик. На город не підеш, бо ще не пора. У моїй хатинці чотири кімнати, вода, газ, душ, туалет. Пенсія добра, 40 років стажу. Тільки половинки не вистачає. У садку дерев вистачає, ну ніщо не тішить, самий смуток і прикрість. Вдень ще сяк-так, а як вечір, до кожного шереху прислухаюся, вночі не сплю, аж тиск підіймається. В дітей свої сім’ї у Солоному і в Дніпрі. Одна надія, що хтось обізветься, хай він буде старенький, некрасивий, аби лиш був хазяїн у дворі. Тут, у нашім селі, влітку можна рибу ловити.


Надія Т. з Дніпра. Колись з одним дописувачем поспілкувалися телефоном, обоє зрозуміли, що вимоги в нас різні, але залишилися друзями. А з другим, що був надрукований у тому ж випуску рубрики, стало ясно: в нього на кожній зупинці по жінці. Хоча він, напевне, непогана людина. Трохи про себе. Мені 67, ріст 168, вага 75, вдова. Наважуюся на пошук, сподіваюся на зустріч з порядним одинаком. Хочу дозволити собі бути щасливою. Бо чоловік мій був гарний, добрий, хороший. Таке щастя я знаю і ціную. Життя на схилі віку може бути гарне і навіть прекрасне. Боротися зі старістю удвох веселіше.


Наталя Г. з Кам’янського району. Мені 63, надоїло жити самотній, дуже важко, до болю жаль, що так минає життя. В дочки своя домівка, своя родина, а я одна і одна. Чоловік помер. За час моєї самотності траплялися чоловіки, але то або ледачі, що дальше нікуди, або пияки. А все ж хочеться бути щасливою бодай на старість.


Ліна Ч. з Криничанського району. Мені 63, на пенсії, та ще підпрацьовую в магазині у Дніпрі. Раніше працювала на пошті, але не листоношею. А живу, сказати б, на дачі, на свіжому повітрі. Коло хати в мене 20 соток, п’ять обробляю, решта в оренді. Не п’ю, не курю. Понад десять років удова, одній дуже недобре. Добре хоч є телевізор. Та три собачки і три котики. Прошу чоловіка такого ж одинокого дати знати мені. Подробиці обговоримо.


Людмила С. з Дніпра. Хочу знайти доброго та розумного, щоб було про що погомоніти та й порадитись… Освіта моя середня технічна, ще працюю. Люблю краєвиди за містом, туди і прагну всім серцем. Їду на свою дачу, там клопочуся садів-ництвом-городництвом досхочу. Колись у дитинстві мешкала в передмісті, у приватному секторі, та згодом виїхала. Але й досі сниться мені те життя. Тепер моя двокімнатна квартира на лівому березі. Діти хороші. Живуть окремо. Як є такий же одинак як я, без шкідливих звичок і з лагідною вдачею, то була б дуже рада знайомству. Мені 61, невисока, 160, вага десь 65, сіроока білявка, спокійна.


Щоб надрукуватися на нашій сторінці (виходить у кожному числі газети), пишіть так, як умієте. Але не скупіться: чим докладніше буде розказана ваша історія, ваша правда, тим більше матимете шансів на успіх.
НАПИСАНЕ НАДІШЛІТЬ НА АДРЕСУ: Олені ДЕСЯТЕРИК, «Зоря», Січеславська набережна, 33, Дніпро, 49000.
І свій лист-відгук на ту чи іншу публікацію (з указанням дати!) так само шлете мені, а я перешлю тій людині, з якою хочете познайомитися. Індивідуального листування з дописувачами не веду. Адреси і прізвища не розголошую, не висилаю і прошу ДО РЕДАКЦІЇ НЕ ПРИЇЗДИТИ.

Щиро ваша О. Д.