Богдан В. з Дніпра. Народився у березні 1944. Нині вже не працюю, мешкаю на Перемозі, у двокімнатній «чешці». Автолюбитель-мандрівник, на зустріч приїду. Дочка педагог, син військовий, четверо онуків: три хлопці і мала. Самому недобре, сподіваюся на відгук одинокої, ненабагато молодшої, може, після спілкування захочемо бути разом? Якщо це потрібно, ріст мій 172, вага 76.
Анатолій Г. з Дніпра. Один у квартирі в передмісті. Не маю шкідливих звичок, сповідую здоровий спосіб життя. Усі подробиці, як зацікавиться мною самотня читачка, лишаю для особистого обговорення. Мені 69, ріст 180, вага 80.
Владислав М. з Дніпра. Не перший раз звертаюся до Вас, шановна ведуча, та донині без успіху. Простий, звичайний чоловік, хочу жити сімейно, але ще не зустрів майбутню дружину – спокійну, домашню, без шкідливих звичок. Буду радий, як напише мені ровесниця без дітей. Мені 44-й, квартира на лівому березі, працюю. Адже скоро весна, і так хотілося б до літа влаштувати своє спільне життя, разом поїхати у відпустку.
Олександр О. з Дніпра. Освіта вища, інтереси різнопланові, ніяких шкідливих звичок. Житлом забезпечений. 39-й рік, ріст і вага нормальні. Стосунків для розваги або комерції ніколи не шукав. Ні дітей, ні шлюбного минулого. Усе ж хотілося б зустріти просто хорошу, доброзичливу жінку, самотню, з якою були б розуміння і спільні погляди та зацікавлення. По натурі я досить товариський, однак не тусовочний. Може, знайдеться з такою ж самотньою те, що нас поєднає?
Ірина К. з Вільногірська. Мені 66, але на вигляд, кажуть люди, молодша. З чоловіком прожили тридцять літ, та вже шість років я вдова. Як був живий, усе робили разом. Виростили трьох дітей, усі живуть окремо. Пенсія невелика, та все одно чим можу їм помагаю. Тільки самотність допікає, одна ніяк не звикну. Хочу зустріти свою половинку, щоб дожити віку разом. По натурі добра, чуйна, без лихих звичок, сповідую здоровий спосіб життя.
Світлана П. з Дніпра. Вперше пишу до рубрики, як щось не так, то вибачайте. Мені 64, вдова, ріст 168, вага 80. Життя минуло у Дніпрі. П’ять років доглядала стареньку матір, позаторік мами не стало. Мешкаю на Перемозі. Одній людині завжди важко. Але ж у цій зневірі часом блисне думка: і в немолодому віці людина знаходить – буває ж таке диво – собі пару…
Ніна О. з Криничанського району. Мені 62, діти одружені, я їм не потрібна. Будь ласка, Олен-ко, поможіть, чим скорше, тим лучче, може хтось озоветься. Дуже одній тяжко, в мене господарство, і я ще й роблю по людях. І все у хаті є, лиш немає хазяїна. А тільки хочу, щоб до мене переїхав. Бо хати не покину. Щоб був хазяїн, і любили одне одного, і розуміли.
Ріст 160, вага, може, 65. Я не худа, я замучена просто. Ще й невесела і нерадісна, бо ж нема кому ні пожаліти, ані приголубити. Оленко, поможи мені, я «Зорю» не виписую, ось узяла в людей почитати і пишу.
Інна М. Усе життя мешкала в місті, у квартирі, працювала в школі, викладала математику. Та довелося звільнитися: з 2010 року доглядала паралізованого тата і недужу маму. У 2019 поховала обох. Півтора року як оселилася в хаті, що тато сам збудував, за 18 км від міста, квартиру здаю молодій парі, на ці кошти, власне, й живу, бо до пенсії ще три роки. 57 мені виповнилося місяць тому. Дім просторий, опалюється і газом і дровами, є в хаті вода, каналізація, на обійсті лиш кури, індики, дві собаки та кішка. Розлучена давно, з моменту хвороби батьків, бо мої проблеми стали тільки моїми проблемами. Дітей нема. Та й родичів майже нема. Я зовсім одна.
Наталя Т. з Дніпра. На сестрину пораду наважуюсь на цей допис. Власне, це вже друге звертання, бо ще позаторік послала була відгук одному чоловікові. Відтоді маю друга. Саме так -друга, приятеля, товариша! Чим дуже задоволена. Він так само добре ставиться до мене, в разі потреби помагає. А щодо тієї його публікації у вашій рубриці, то з дружиною в нього все наладилося, він її любить. Мешкаю в однокімнатці, окремо від батьків, часто їх провідую. Була одружена, не склалося, п’ять років сама, дітей нема, але хотілося б. Мені 42, чорнява, кароока, ріст 170. За фахом я кухар, працювала у шкільній їдальні. Тепер у тій же школі, коло тих же моїх дівчат, лишилася на посаді комірниці: дбаю про забезпечення усім, що школі треба, через Prozorro.
Щоб надрукуватися на нашій сторінці (виходить у кожному числі газети), пишіть так, як умієте. Але не скупіться: чим докладніше буде розказана ваша історія, ваша правда,тим більше матимете шансів на успіх.
НАПИСАНЕ НАДІШЛІТЬ НА АДРЕСУ: Олені ДЕСЯТЕРИК, «Зоря», Січеславська набережна, 33, Дніпро, 49000. І свій лист-відгук на ту чи іншу публікацію (з указанням дати!) так само шлете мені, а я перешлю тій людині, з якою хочете познайомитися. Індивідуального листування з дописувачами не веду. Адреси і прізвища не розголошую, не висилаю і прошу
ДО редакцґі не приїздити. щиро ваша О. Д.