Якщо у вас раптово заболіло плече або коліно, але на рентгенівському знімку все нормально, це може бути проявом періартриту.
Чому виникає це захворювання та чим воно відрізняється від більш «популярного» артриту, «Зорі» розповів ортопед-травматолог вищої категорії Юрій Шимон.
Жінки хворіють частіше
– На відміну від артриту, при якому суглоб уражається зсередини, періартрит – це недуга, що характеризується ураженням м’яких тканин, розташованих навколо великих суглобів: капсули суглоба, зв’язок, м’язів і сухожиль, що оточують його. Найчастіше страждають короткі й широкі сухожилля, що несуть велике навантаження: зокрема, найбільш поширений – плечолопатковий періатрит, що розвивається в ділянці плечового суглоба.
Періартрит може бути обумовлений дегенеративно-дистрофічними та запальними процесами (другий зустрічається рідше). В обох випадках пацієнти скаржаться на больові відчуття та порушення рухливості ураженого суглоба, але при цьому на рентгенівському знімку патологічні зміни відсутні, оскільки при періартриті кісткова тканина не ушкоджується.
Захворювання зазвичай розвивається у людей зрілого та літнього віку (40-65 років), жінки страждають від нього в рази частіше за чоловіків.
У чому причина
Виділяють зовнішні та внутрішні фактори розвитку патології. До зовнішніх належать:
- мікротравми та надриви сухожиль і зв’язок через підвищене фізичне навантаження при заняттях спортом, частому піднятті важких предметів, повторенні одноманітних рухів (наприклад, при роботі штукатуром, маляром, теслею, муляром);
- травми м’яких тканин і супроводжуючі їх крововиливи та набряки, що запускають процес запалення та зміни навколосуглобових тканин;
- зайва вага, що підвищує тиск на нижні кінцівки та провокує періартрит колінних суглобів;
- тривале переохолодження і вплив вогкості, що призводять до судинного спазму;
- гіподинамія, сидяча робота, через які порушується нормальне кровопостачання тканин.
Внутрішніми факторами ризику є метаболічні порушення й гормональні збої (цукровий діабет, менопауза), серцево-судинні патології (інфаркт, ішемічна хвороба серця), вроджені дефекти опорно-рухового апарату, ускладнення після інфекційних захворювань, спондилоартроз, хвороба Паркінсона та спадкова схильність.
Нерідко зустрічається й ідіопатична форма періартриту, коли захворювання розвивається без явної причини – попередньої травми чи первинної патології.
Як проявляється
Симптоматика хвороби залежить від її локалізації та ступеня розвитку запального процесу. Але загальні характерні симптоми – це обмеження активних рухів у порушеному суглобі, посилення болю при фізичному навантаженні, зниження чутливості, постійна м’язова напруга, припухлість та локальне почервоніння.
Розрізняють просту, гостру та хронічну форми періартриту, при цьому його ознаки у кожному випадку відрізняються. На початковій стадії больові відчуття та обмеження амплітуди рухів виражені неяскраво, але людина починає відчувати труднощі при здійсненні звичних дій. Наприклад, при ураженні тканин плечового суглоба стає дискомфортно розчісуватися, вмиватися, вдягатися.
На гострій стадії біль стає різким і «розлитим», майже не усувається анальгетиками й посилюється вночі, через що може виникнути безсоння, загальна слабкість і розбитість, підвищення температури тіла.
Для хронічної форми характерне притуплення больових відчуттів, але тугорухливість суглоба прогресує. Також біль може відчуватися у прилеглій ділянці: у шиї і руці при плечолопатковому періартриті, в гомілці – при ураженні тканин колінного суглоба, у стегні – при запаленні в тазостегновому суглобі. Прийом знеболюючих препаратів зменшує больовий синдром, але не повертає рухливість суглоба.
Діагностика та лікування
Запідозривши періартрит, лікар оглядає пацієнта, оцінює амплітуду збережених рухів, пальпує суглоб, з’ясовуючи наявність припухлості та дискомфорту, проводить спеціальні тести. Для виключення захворювань зі схожими симптомами призначаються рентгенографія та УЗД ураженої ділянки, за потреби – МРТ та КТ, іноді рекомендовані аналізи крові та сечі, ревматичні проби, дослідження рівня сечовини у крові.
Терапія при періартриті спрямована на усунення больового синдрому, зняття запалення, відновлення рухливості суглоба та профілактику ускладнень. Для цього призначають протизапальні та знеболювальні препарати, міорелаксанти, хондропротектори, полівітамінні комплекси, іноді – глюкокортикостероїди.
Неодмінно усуваються провокуючі фактори: підвищені фізичні навантаження, підняття важких предметів, переохолодження. Також рекомендовані фізіотерапевтичні процедури, лікувальна фізкультура, масаж. Прогноз при вчасно виявленій патології та адекватній терапії сприятливий. Якщо виключити фактори ризику й вести здоровий спосіб життя, періартрит може з часом навіть пройти самостійно.
Ірина КАДЧЕНКО