Підвищений рівень білірубіну в крові може сигналізувати про розвиток жовчнокам’яної хвороби, цирозу печінки, гепатиту чи пухлинних новоутворень. Але якщо решта показників у нормі й людину нічого не турбує, то надлишок білірубіну може бути ознакою синдрому Жильбера.
«Зоря» з’ясувала, у чому особливості цієї патології та чи варто хвилюватися тим, у кого її виявили.
Передається у спадок
– Синдром Жильбера – це спадкове доброякісне захворювання печінки, при якому структура та функції органу не порушуються, – пояснює гастроентеролог-ендоскопіст вищої категорії Лариса Припіченко. – Цю хронічну патологію було вперше діагностовано в 1901 році французьким лікарем Огюстеном Ніколя Жильбером, на честь якого й отримала свою назву.
Синдром характеризується періодичним підвищенням непрямого білірубіну (жовчного пігменту) у сироватці крові (зазвичай трохи більше 80-100 мкмоль/л). Інші біохімічні показники крові та печінкові проби при цьому залишаються в межах норми.
Даний стан пов’язаний з мутацією гена, що бере участь у виробленні білірубіну. Не чинить серйозної загрози здоров’ю та життю, але здатний викликати супутні неприємні симптоми: пожовтіння шкіри та білків очей, іноді – нудоту, зниження апетиту, біль у животі.
Синдром досить поширений – ним страждають до 10% населення планети. У чоловіків його виявляють у кілька разів частіше, ніж у жінок.
Фактори ризику
За словами фахівчині, вважається, що основна причина синдрому Жильбера – це генетична схильність. Але відіграють роль і певні фактори ризику, що провокують підвищення білірубіну.
До основних з них належать:
- порушення режиму харчування: тривале голодування або, навпаки, переїдання, вживання жирної їжі;
- фізична чи психоемоційна перенапруга;
- часті гострі респіраторні вірусні інфекції;
- зловживанням алкоголем;
- прийом деяких медикаментів: глюкокортикостероїдів, антибіотиків, парацетамолу;
- перенесений вірусний гепатит;
- різні операції та травми;
- зневоднення організму.
Може протікати безсимптомно
Синдром може протікати безсимптомно або хвилеподібно, коли його ознаки то з’являються, то зникають. Провідний симптом патології – жовтушність шкіри, слизових оболонок та склер, яка може мати різний ступінь виразності та виникати як на тлі повного благополуччя, так і внаслідок впливу на організм несприятливих факторів.
Крім того, іноді пацієнти скаржаться на відчуття дискомфорту та тяжкість в ділянці правого підребер’я, відрижку та нудоту, здуття живота, розлад травлення, зниження апетиту.
Можливі також загальна слабкість, стомлюваність, дратівливість, порушення сну, поява жировиків (ксантелазм) на повіках.
Але приблизно третина пацієнтів взагалі не пред’являє жодних скарг. Тож синдром Жильбера виявляють випадково, при обстеженні у зв’язку з іншою патологією.
Як діагностувати та лікувати
– Лікар може запідозрити синдром Жильбера, якщо результат біохімічного аналізу крові показує підвищення рівня загального та непрямого білірубіну, – каже Лариса Припіченко. – Підтвердити діагноз можна за допомогою спеціальних проб (з голодуванням і з прийомом фенобарбіталу) та генетичного дослідження крові, що виявляє мутації в гені UGT1A1.
Зазвичай пацієнтам із синдромом не потрібне спеціальне лікування. Епізоди жовтяниці при цьому стані, як правило, короткочасні та проходять самостійно. Але в індивідуальних випадках, залежно від виразності супутніх симптомів та загального стану здоров’я людини, лікар може призначити жовчогінні препарати, гепатопротектори, сорбенти, вітамінні комплекси.
Важливо мінімізувати вплив на організм провокуючих факторів: дотримуватися питного режиму та дієти (виключити жирні сорти м’яса, консервовані продукти, смажені та гострі страви, прянощі), відмовитися від куріння та вживання алкоголю, зміцнювати імунну систему, уникати стресу, важких фізичних навантажень та надмірного впливу ультрафіолету.
Також пацієнтам із підвищеним білірубіном рекомендовано раз на півроку здавати біохімічний аналіз крові та робити профілактичне УЗД органів черевної порожнини.
Обережно, ускладнення!
Хоча синдром Жильбера не загрожує життю пацієнта й не призводить до розвитку раку та цирозу печінки, часте підвищення непрямого білірубіну збільшує ризик розвитку холестазу, жовчнокам›яної хвороби, дискінезій жовчовивідних шляхів. А за наявності інших хвороб травного тракту синдром здатний ускладнити їх перебіг. Тому не варто пускати цю патологію на самоплив – якщо вона діагностована, необхідно звернутися до гастроентеролога для контролю над перебігом захворювання.
Водночас є дані, що люди з синдромом Жильбера рідше страждають на атеросклероз, ожиріння та цукровий діабет.
Ірина КАДЧЕНКО