«Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека вважаються в Україні найвищою соціальною цінністю»
(Конституція України, ст.3)
Коли я навчався в другому класі, у мого однокласника трагічно загинув батько. Тоді я разом з іншими школярами і вчителькою чи не вперше в житті потрапив на поховання.
Окрім іншого, мою дитячу увагу привернув червоний колір тканини, якою була обтягнута труна. В ті часи відповідна сільська атрибутика передбачала в основному чорний колір домовини. Я був допитливим школярем, тому запитав учительку про цю «невідповідність». Вона, трохи задумавшись, пояснила, що червоний колір застосували, бо небіжчик пішов досить молодим.
Не те, щоб пояснення вчительки виявилося не дуже переконливим. Але те дитяче питання, нехай в іншій формі, час від часу виникало в мене і в дорослому віці, коли іноді доводилось відвідувати подібні траурні заходи.
Третя стаття Конституції і той випадок з дитинства пригадалися мені, коли наш політикум з ранку до вечора почав обговорювати замах на помічника Президента Сергія Шефіра. Частина політиків несподівано перетворилася на слідчих-криміна-лістів, інші раптом стали експертами з балістики і вибухотехніки. Решта – просто конспірологами або авторами дивовижних детективних розповідей.
За всією цією балаканиною забулося, що реальним постраждалим виявився не помічник Президента, котрий, налякавшись, відверто зізнався, що здебільшого опікується не Президентом, а організацією зйомок концерту «Кварталу-95», а його водій, ім’я та прізвище якого більшість «експертів» та «фахівців» навіть не пам’ятають.
Це 58-річний Олександр Івасько, саме він отримав кілька кульових поранень. І справжня загроза була саме його здоров’ю і життю. Водій, за словами Шефіра, на пошкодженому автомобілі з пробитим колесом спромігся втекти від обстрілу.
Особливо цинічно виглядають коментарі згаданих балістів-криміналістів, коли розумієш, що цього ж дня в середмісті Черкас серед білого дня в наповненому людьми кафе зухвало розстріляли іншу людину – кримінального авторитета Михайла Козлова. Цей злочин майже ніхто не коментував, ані його замовники, ані виконавці особливо нікого не цікавили і не цікавлять.
Довершила кримінально-інформаційну картину того ж дня доповідь правоохоронців. Шукаючи в лісі під Києвом кілерів Шефіра, вони випадково знайшли залишки людини, які знаходилися там кілька тижнів, або навіть місяців. Про її зникнення, смерть чи загибель ніхто й не підозрював.
Тож обговорення замаху на зрештою живого і неушкодженого Сергія Нахмановича повністю затьмарило такі «незначні» події, як кульові поранення майже звичайного водія і дві смерті людей. Виходить, для суспільства колір домовини важливіший від того, хто в ній знаходиться…
Володимир ПІСОЦЬКИЙ