Мова – живий організм, який постійно поповнюється новими словами і час від часу відторгає зайве. Принаймні так стверджують багато поколінь лінгвістів. Політична ж мова іноді існує всупереч класичній науці, логіці, а іноді й здоровому глузду. Нинішня влада – чемпіон у легкості підходів до формулювань. Ба більше, мова «політичних гопників» потроху «підминає» мову національного законодавства.
Все почалося два з половиною роки тому у Борисполі, коли президент Зеленський, перебуваючи на піку народної любові, вигнав з наради місцевого чиновника словами: «Вийди звідси, розбійник!»
Секретар міськради, якому був адресований президентський гнів, фігурував в одному з кримінальних проваджень за ст. 187 КК України «Розбій». Його процесуальний статус у цій справі особливо нікого не цікавив, а телекартинка напередодні парламентських виборів вийшла відмінна. Легкість, з якою Президент правової (за Конституцією) держави застосовує подібні висловлювання на адресу своїх громадян, тоді подобалася всім. Як на мене, саме тоді й почалася реалізація «політики простих рішень».
Далі – більше. За останні два роки якого тільки лінгвістично-правового нігілізму ми не бачили?! Чого варте офіційно втілене в національне законодавство слово «олігарх»? Відверто кажучи, вперше прочитавши про намір влади вписати його у відповідний закон, я подумав, що це жарт. Адже кримінальне законодавство має відрізнятися від просторіччя саме точністю і конкретністю, аби уникати двозначності, розмитості формулювань і різночитань.
Схожа доля у лексеми «контрабандист». Її сміливо і беззастережно вже тривалий час експлуатує РНБО, намагаючись легалізувати в законодавстві й перевести це слово з розряду «сленгових» у цілком офіційне. І можна було б просто кепкувати з юридичної недолугості нових «господарів держави», але списки «контрабандистів» формуються з реальних людей, напевне, не святих, проте зарахованих до злочинців шляхом голосування за це інших людей, теж не янголів.
Майже анекдотична історія і зі «злодіями в законі». Подейкують, що владні ініціативи щодо внесення в законодавство цього словосполучення саме в такій редакції викликали подив і сміх у відповідних соціальних колах. Бо російське «вор в законе» – це авторитетний статус у кримінальній ієрархії. А «злодій в законі» не лише його девальвує, а й вносить смуту в існуючі «неписані» правила, які формувалися у тому середовищі десятиліттями.
Усі ці мовознавчі та правові новації викликали у мене несприйняття і подив доти, доки я не почув від самого Президента на останньому прес-марафоні дивні формулювання, на кшталт «це ж всім відомо…». Володимир Олександрович щиро і безпосередньо наводив цей аргумент, схоже, будучи впевненим у його правильності та переконливості. Особливої пікантності це президентське твердження набуває при частому використанні іншого: «Я нічого поганого не роблю.»
Володимир ПІСОЦЬКИЙ