У новому політичному році процес перегрупування місцевої еліти на рівні області неодмінно посилюватиметься. І в умовах суцільної втрати довіри «зеленою» центральною владою це надає непогані шанси тим, хто ще вчора навіть побоювався розраховувати на чільні місця…
«Спадщина» Лазаренка
Минулого тижня мало хто згадав, що 23 січня на далекій американській Каліфор-нійщині свій 68-й день народження зустрів колись ледь не легендарний для історії нашого регіону Павло Лазаренко. І може, він, десь, дивлячись на океан, хильнув чарчину за ту землю, на якій народився…
На Батьківщині його досі пам’ятають ті, хто навіть і гадки не має, де та сама його батьківська Карпівка, й про існування Ши-роківського району взагалі. Хоча міф про Лазаренка-«не політика, але господаря» залишається. Більш того – якби якимось фантастичним чином він зміг зараз балотуватися до Верховної Ради по колись міцно засіяному ним 40-му виборчому округу, то мандат парламентаря, найімовірніше, отримав би. Попри всі нові умови, законодавчі вимоги та зміну принципів виборчих кампаній.
Нові часи, звичайно, висувають для вітчизняних можновладців цілу низку принципово нових вимог. Але регіональний запит на постаті лазаренківського калібру залишається, і сьогодні він майже ніким не забезпечений.
Проте міфи – підкріплені справами або ні – вже будуть сучасними. І створюватимуться вони просто зараз, бо період для цього дуже вдалий, і зацікавлені особи не гаятимуть часу. Адже дихання чергових (точніше – позачергових) парламентських перегонів через стрімке послаблення всіх державних інституцій все відчутніше…
Двигуни чи гальма
Наразі немає сумніву, що у боротьбі представляти Дніпропетровську область на Пе-черських пагорбах будуть задіяні всі наявні владні інституції – від обласної та міських рад до потужних ОТГ, що сконцентрували вагому низку фінансових та організаційних можливостей. Деякі з них за сприятливої кон’юнктури у підсумку «вистрілять» – якщо їх очільники дійсно забажають змінити статус «першого парубка у селі» на крісло у вищому законодавчому органі держави.
Тільки ось усі поважні на окремих територіях «спроможні дядьки» не претендуватимуть на визнання загальнообласного рівня, тим більш – лідерські позиції. Зовсім інша картина з новообраним керівництвом облради.
Трійко людей з цієї президії місяць тому отримали начебто поважний представницький статус. Він є корисним додатком до офіційного працевлаштування й досить символічної чиновницької зарплатні. Проте найголовніше – зручний плацдарм для подальшої публічної розкрутки.
Голова облради Микола Лукашук від президентської політпартії «Слуга народу» та його заступник Павло Каширін з «Пропозиції» – абсолютно нові у політиці люди, які гарантовано потребують позиціонування, тобто визначення з публічними образами.
Пану Каширіну з цим набагато простіше, він може й надалі залишатися лише живою функцією від партії. З лідером у «Пропозиції» все зрозуміло, тож навряд чи міський голова Дніпра Борис Філатов, який привів у владу сильну партійну команду, зацікавлений у штучному самостійному зростанні ще одного партійного «штика» та набуття ним особливостей, що відрізняються від загальної збірної «пропозиціонерів». До того ж знакових постатей у ній на інформаційному вістрі вистачає – починаючи з «нового-старого» голови облдержадміністрації Валентина Рез-ніченка, який намагатиметься підтримувати імідж технократа та успішного менеджера й у вже своєму післяпорошенківському періоді діяльності.
«Синє» й «зелене»
У Миколи Лукашука – як зараз модно казати, «історія», принципово відрізняється. «Зелені» партійці, яких він представляє, не мають на теренах Дніпропетровщини власного персоніфікованого уособлення, тобто обличчя. Раніше їм якось вдавалося виїжджати на президентському прізвищі, проте спливає час і це виходить все гірше – щомісяця Зеленський все більше втрачає навіть з власного президентського рейтингу. Що вже тут казати про партійні справи.
Тому саме Лукашук, як кадрова tabula rasa, може бути призваний терміново виправляти кепський стан справ. Особливо пам’ятаючи про облизнів, яких спіймали невдалі попередні кандидатури – екс-голови облради Святослава Олійника і номінальних креатур на більшість виборних посад.
Невдахи мерських виборів у Дніпрі й Кривому Розі Сергій Риженко та Дмитро Шевчик нещодавно отримали від Президента заспокійливі «пігулки» у вигляді держпремій у галузі науки й техніки. Подейкують, по 300 тисяч гривень «на обличчя». Але це точно не впливатиме на ставлення жителів області до партійців «СН» загалом. Тож 40-річний колишній арбітражний керуючий криворізького гатунку залишається кандидатом №1 на заповнення «зеленої» кадрової порожнини.
Але чи встигне він, відвертий політичний новачок, реально стати локомотивом навіть для чинної облради, не кажучи вже про 3,5-мільйонну область? І чи конкуруватиме з ним його перший заступник, голова місцевої партструктури ОПЗЖ Геннадій Гуфман? Чи змагатиметься за вплив, маючи дещо вищий рівень медійної та навіть фінансової незалежності й низку вже реалізованих ініціатив на рівні обласного центру?
Щодо впізнаваності саме Гуфман з умовно нових облич на старті має найбільшу перевагу. Та чи готовий він її вчасно реалізувати, використати для закріплення особистого політичного бренду й запропонувати Дніпропетровщині щось дійсно корисне, що відрізнятиметься від звичайної партійної пропаганди?
Від цього, хоча й не тільки, й залежатиме політичний ландшафт Дніпропетровщини на деякий період.
Принаймні – до середини весни.
Андрій БОГАТИРЬОВ