Чому місцевий лідер ОПЗЖ Геннадій Гуфман та очолювана ним парторганізація вже не перший рік наполегливо опікуються збереженням історичної пам’яті про Велику Перемогу 1945-го.
Дорогі земляки!
ВІТАЮ ВАС З РІЧНИЦЕЮ ВЕЛИКОЇ ПЕРЕМОГИ!
Цей день водночас радісний і сумний, з болем втрат і з гордістю за Перемогу.
9 Травня ми низько вклоняємося ветеранам. Завдяки їм у нас є можливість дізнатися важливі історії тієї страшної війни.
Ми вшановуємо подвиг і мужність героїв, яких вже немає з нами.
Наші переможці боролися за те, щоб кожен наш день був наповнений добрими справами і гідними вчинками. Давайте пам’ятати про це!
Нехай світле травневе свято Перемоги додає нових сил усім нам!
Геннадій ГУФМАН, керівник Дніпропетровської обласної організації партії«Опозиційна платформа – За життя»
Напередодні урочистостей 9 Травня багато хто з політиків згадує про необхідність долучитися до ореолу слави дідів, які понад 70 років тому здобували перемогу у тій Великій війні. Хто традиційно, за радянськими зразками, хто вже «по-модному», з урахуванням чинної політичної кон’юнктури.
У когось це виходить природно, в інших не дуже, але намагаються всі. З неоднаковим ступенем щирості, бо різноманітні підручники історії у свої шкільні роки вивчали. А історія, хоча й новітня, може бути зовсім різною. Залежно від того – як в анекдоті – продаємо ми чи, навпаки, купуємо. Ось і стоять зовсім поруч дві дати, що позначають день остаточного закінчення війни з нацизмом на нашій території – 8 та 9 травня.
Подія одна, погляди різні. В останні роки вони дещо віддаляються один від одного. Причому так, що необізнаній у вітчизняних реаліях людині навіть важко розібратися – хто ж у підсумку тоді остаточно здолав опір агресорів зі свастикою, під п’ятою яких довгі місяці стогнала наша Україна? Та сама Україна, що входила до складу великої держави, якої вже майже 30 років немає…
Колись звична Велика Вітчизняна війна перетворилася на значущу, проте лише частку Другої світової. До пантеону радянських героїв додалися герої суто українські, з національним забарвленням. Живі люди – свідки та учасники тих трагічних подій – поринають у вічність, залишаючись хіба що в особистих спогадах близьких. Час поступово примирює, зостається тільки скорбота.
І пам’ять про неї, яку народ має зберігати й підтримувати. За допомогою держави або інституцій, яким інколи доводиться замінювати державу, що тимчасово піддалася впливу загальносвітового погляду на відомі події.
Геннадій ГУФМАН:
Ми повинні зберігати пам’ять про Велику Вітчизняну війну, про її героїв, які захищали українську землю. Бо саме вони подарували нам, нащадкам, можливість жити і бути вільними. Тому ми дякуємо за життя!
Ось чому, принаймні на Дніпропетровщині, за ініціативи місцевих партійних структур «Опозиційної платформи – За життя» четвертий рік поспіль продовжується потужний ідеологічний проект «Дякуємо за життя». Він спрямований на збереження історичної пам’яті народу про участь у Великій війні та всі супутні речі – наприклад, приведення до ладу історичних пам’яток, що нагадують про подвиги наших земляків.
Ось чому силами «біло-синіх» партійців кілька років поспіль влаштовувався «Вальс життя» в обласному центрі, а цього року відбувся марафон «Толока пам’яті», протягом якого ціла низка донедавна занехаяних воєнних монументів отримали нове життя. І це продовження великої кропіткої роботи активу, яку неможливо конвертувати в будь-які бонуси на виборах, проте вона сприяє самоповазі та виховує відчуття, що це правильно, бо без цього втрачається усвідомлення, що тоді, у 1945-му, перемогли саме ми.
Без перемог у минулому будь-які майбутні звершення на практиці виглядають примарними. Навіть якщо декому здається, що на цивілізаційному шляху українці різних поколінь робили і ще встигнуть зробити багато помилок. Тому нащадки ризикують втратити спадок і вийти з переліку країн, яким не варто розраховувати на власний потенціал.
Але навіть якщо так, у разі потреби ми навчилися змивати помилки кров’ю. У тому числі власною.
Андрій ФІЛІМОНОВ