Буваючи у поштових відділеннях більшості сіл області, часто доводиться забувати, що надворі вже ХХІ століття. Бо такі атрибути минулого, як пічне опалення, оголена електрична лампочка чи вщент розшатані за двадцять-тридцять-сорок років експлуатації стільці, зустрічаються саме там.
Спілкуючись з листоношами у селах і містах в останні роки, чуєш одні й ті ж претензії і нарікання: чому у державній монополії різниця в зарплатах київського начальства і рядових працівників іноді сягає кількох сотень тисяч гривень?
Я після таких розмов намагаюся знайти відповідь, вкотре переглядаючи прізвища членів наглядової ради АТ «Укрпошта»: Бенуа Плеска (Бельгія), Джоон Салувер (Естонія), Якуб Карновскі (Польща), Томі Дженсен (Данія), Оксана Волчко (Україна), Олександр Зінкін (Україна) і представник Уряду – Сафаров Фарід Каміл огли.
Не маю жодних сумнівів щодо освіти чи професійності цих добродіїв, зазначу лише, що саме вони згідно зі статутом акціонерного товариства визначають напрям розвитку держмонополії і призначають її керівника. До речі, кілька тижнів тому з директором «Укр-пошти» Ігорем Смілянським згадані члени наглядової ради одностайним рішенням продовжили контракт до 30 червня 2023-го. Дуже сподіваюся, що ця дата не збігатиметься із завершенням історії існування стратегічного державного підприємства.
Якось Ігор Юхимович не без гордості зазначив: ставка кожної листоноші «Укрпошти» становить 6 тисяч гривень на місяць. Утім декому з них вдається виходити на заробіток близько тисячі доларів, маючи на увазі, що кожна листоноша додатково отримує відсотки від проданого (7%), за якість доставки (від 15 до 30%). Також Ігор Смілянський переконаний, що в його відомстві дуже поширена практика «чайових», коли листоноші отримують додаткові кошти від людей, яким вони приносять пенсію, а також від юридичних осіб. Щоправда, очільник «Укрпошти» не повідомив про власну зарплату. Вона, не залежно від його успіхів, становить 836 тисяч гривень на місяць. А взагалі, якщо вірити сказаному, то професія листоноші в Україні зусиллями топ-менеджменту держмонополії стає чи не найпривабливішою і найпрестижнішою на ринку праці.
Я знаю, що саме завдяки цим «надзамож-ним» листоношам наша газета сьогодні виходить і, нехай не завжди вчасно, але доставляється читачеві. Це вони на своєму скрипучому «службовому» велосипеді наїжджають сотні кілометрів по бездоріжжю, долаючи відстані між віддаленими селами. Знаю, що саме ці «мільйонерші», розносячи не один десяток тисяч пенсії, іноді ризикують не лише своїм здоров’ям, а й життям.
З київських пагорбів все виглядає досить успішним і сучасним. Показники фінансових звітів АТ «Укрпошта» теж тішать наглядову раду. Кілька разів на рік проріджуються лише його відділення у сільській місцевості, та все частіше не витримують навантаження працею «за копійки» листоноші. Але, за великим рахунком, хто в столиці звертає увагу на такі «дрібниці»?..
Володимир ПІСОЦЬКИЙ