Гамаюн – міфічний райський птах у слов’янській культурі. У книжкових творах XVII-XIX століть – це залітаючий з раю безногий і безкрилий вічнолітаючий за допомогою хвоста птах, який віщував своїм падінням великі неприємності державним діячам.
Викладачі військової кафедри ДДУ, що працювали там наприкінці 90-х, навчалися, служили і гартувалися в Радянській армії. У ті роки мого навчання на «воєнці» університету Українська держава ще не видала достатньо навчальних матеріалів для підготовки офіцерів запасу.
Тому військові викладачі часто «по-солдатськи» імпровізували і за інерцією використовували такі радянські штампи, як «імовірний противник», «ворожий військовий блок» або «загроза з заходу».
Ці викладацькі військові фразеологізми пригадалися мені як приклад багаторічної непохитності радянської зовнішньої політики. Вона чітко, без напівтонів, розмежовувала друзів і ворогів, добро і зло, правду і брехню.
Інша річ – сучасна українська реальність. За останні кілька тижнів я остаточно заплутався, хто з наших сусідів, країн-партнерів друг, а хто ворог, хто нам бажає щастя, а хто шкодить. І, врешті-решт, на кого орієнтується Україна.
Найвищі керівники нашої держави, включаючи Президента, наговорили на адресу світових лідерів такого, що взагалі важко прогнозувати, чим все це закінчиться. Дивіться: зусиллями Порошенка в Конституцію України записали наше прагнення вступити в ЄС і НАТО. Дарма, що Євросоюз уже не той: у ньому вже немає Великобританії, через ЛГБТ-непорозуміння з брюссельською «адміністрацією» стрімкими кроками наближається до виходу Угорщина. Та й добудова Північного потоку-2 не додає міцності цьому міждержавному утворенню.
Але керівництво України так «прагне» до ЄС і НАТО, що за дуже короткий час встигло «нахамити» фрау Меркель, висловити невдоволення Байдену у зв’язку з непідходящою датою імовірної поїздки Зеленсько-го в Америку. Крім того, намагається шантажувати всіх партнерів розворотом у бік Китаю, а його, в свою чергу, кількома місяцями раніше банально «кинули на гроші» у спробі оборудки з «Мотор-Січчю». Дозволяє собі в напівпристойній формі вимагати компенсацію за втрату транзиту газу нашою територією і т. д.
Однак влада продовжує дозволяти управління держ-монополіями іноземцям, та час від часу, хоч і несміливо, але намагається якось на них впливати, що дратує різноманітних «партнерів». Роками не виконує Мінські угоди, на яких стоять підписи європейських лідерів, проте продовжує вимагати «економічних страждань» у вигляді санкцій проти Росії і т. ін. Словом, поводить себе як не дуже вихований підліток, манери якого починають набридати оточенню.
Можливо, все перераховане – нове українське слово в міжнародних відносинах або дипломатичний лайфхак від авторського цеху Офісу Президента. Та як би все це не називалося, все чіткіше видно, як гамаюн втрачає висоту над Києвом.
Володимир ПІСОЦЬКИЙ