У 1959 році в «Літературній газеті» був надрукований вірш Бориса Слуцького «Фізики і лірики». Борис Абрамович, до речі, народився у Слов’янську на Донеччині, а дитинство його проходило у Харкові. Вже тоді автор у напівжартівливій поетичній формі спровокував дискусію щодо системи глобальних професійних пріоритетів.
З самого початку утворення нашої держави і протягом майже всіх 30 років її існування особливої «фізико-ліричної» дискусії у нашому суспільстві начебто й не відбувалося. Якось само-собою розумілося, що економіка, фінанси, промисловість – те, що забезпечує благополуччя держави. І якщо навіть поверхово поглянути на персональні склади вітчизняних урядів усіх періодів, одразу стає очевидним: промислово-економічний блок переважно «наповнювали» вихідці зі східних регіонів, а гуманітарний – в основному західних. Мабуть, тому ще на початку 90-х управлінням економікою держави займалися вчорашні комуністи. Натомість культурою і духовністю переймалися переважно РУХівці, КУНівці, письменники-політики, міністри-артисти.
Як точно підмітила колишня речниця президента-втікача, яскрава галичанка Ганна Герман: «Доки ми ходили по Львову й співали «Ой у лузі червона калина…» – спритні хлопці потроху прибирали до рук заводи, корисні копалини, інфраструктуру зниклої держави…»
Але тодішні «фізики», захопившись поділом і освоєнням «найсолодшого», геть не звертали увагу на гуманітарну політику. Воно й не дивно: «заводи й пароходи» – тут і зараз, а гуманітарна сфера – то вже гра в довгу. Напевне, в цьому і є відповідь на причини двох Майданів в Україні. Обидва вони були з одного боку націлені на встановлення справедливості, але надихалися, організовувалися і реалізовувалися переважно націоналістичними силами. «Фізики»-ско-робагатьки незчулися, як у державі підросло нове покоління українців, виховане в патріотичному дусі й фактично позбавлене доступу до національних активів. Та й питань щодо справедливості та прозорості первинного розподілу «народного господарства» виникло у них чимало.
Історія «гартування» нинішніх національно-патріотичних рухів теж не бездоганна. Не секрет, що більшість із них відкрито підтримуються (ідейно та матеріально) різноманітними міжнародними гранто-вими організаціями, фондами, спонсорами. Вони ж, своєю чергою, теж не просто так вболівають за нашу національну свідомість. Бо безкінечна політична боротьба й ідейна агресивність навряд чи створюють будь-якій державі фундамент для стабільного розвитку. І за це доречно сказати «спасибі» гуманітарним урядовцям різних поколінь – вітчизняним «лірикам».
Поетичні рядки Бориса Слуцького і тоді – в епоху шістдесятників, і сьогодні – у ХХІ столітті, – про баланс пріоритетів. По-простому, всього має бути в міру:
И в пегасовом полете
Не взлетают наши кони…
То-то физики в почете,
То-то лирики в загоне.
Володимир ПІСОЦЬКИЙ