6 травня свій 80-й день народження зустрічає видатний майстер, відомий скульптор, народний художник України, почесний громадянин Дніпра Володимир Павлович Небоженко
Його життєвий шлях – це історія та доля селянського сина, який досяг висот мистецької майстерності й суспільного визнання. Таких особистостей прийнято називати – людина, що зробила себе сама.
За роки своєї діяльності Володимир Небоженко вніс вагомий вклад у культурну спадщину нашої країни, увічнюючи не лише сучасників, героїв Другої світової війни, письменників, а й простих хліборобів, своїх земляків, серед яких він виріс. Вони назавжди залишаться не лише в його серці теплими спогадами, а й на полицях майстерні скульптора серед великих постатей історії.
Ще з дитинства, нещадно опаленого війною, він бачив красу в усьому, що є довкола, відчував натхнення до малювання та хотів присвятити цій роботі все своє життя. Тоді й гадки не мав, куди спрямує життєва стежина і що його серце захопиться мистецтвом.
По закінченні у 1959 році технічного училища, наполегливий юнак став студентом скульптурного факультету Київського державного художнього інституту (зараз Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). Потім – майстерня професора, народного художника СРСР Василя Бородая.
Одна з перших значних робіт Володимира Небоженка – добре усім відомий монумент знаменитого льотчика Валерія Чкалова, що знаходиться у парку імені Лазаря Глоби обласного центру.
Наступним подієвим твором Володимира Павловича став пам’ятник воїнам 152-ї стрілецької дивізії, встановлений до 40-річчя Перемоги на житловому масиві Червоний Камінь у районі форсування Дніпра під час Другої світової війни.
– Для мене мої роботи ніколи не були просто замовленням, – говорить скульптор. – Так, працюючи над пам’ятником воїнам, які в запеклих боях форсували Дніпро і визволяли місто у 1943-му, я уявляв свого батька, котрий не вернувся з фронту, і, звісно, ніхто не знав, як і де він загинув. Але з дитинства в моїй уяві поставали образи його геройських вчинків на фронті, що й згадувалися під час роботи над пам’ятником.
Почесне місце в художньому доробку майстра посідає пам’ятник Тарасові Шевченку, встановлений у сквері напроти Дніпровського національного академічного українського музично-драматичного театру, названого на честь Великого Кобзаря. Скульптура створювалася з автопортрета Тараса Григоровича, написаного ним після визволення з кріпацтва у 24-річному віці. Співавтором роботи став заслужений архітектор України Володимир Положій. Пам’ятник було відкрито у День Незалежності України.
У 2002 році визначною подією у творчості скульптора було відкриття в обласному центрі пам’ятни-
ка почесному громадянину міста Катеринослава, «степовому Колумбу» – Олександру Полю. Видатний земляк розвідав багатства надр нашого краю, започаткувавши еру індустріального розвитку регіону…
Володимир Палович – автор багатьох меморіальних дощок найвідомішим особистостям Придніпров’я: О. Гончару, М. Селезньову, С. Духовенку, О. Красносельському, Г. Логвіну та К. Чеканьову, І. Крижановській, генерал-лейтенанту В. Баранову. Він створив меморіальну стелу жителям обласного центру, розстріляним гітлерівцями на території школи № 9.
«Скульптор повинен, знати, для чого він прийшов у мистецтво скульптури»
Володимир НЕБОЖЕНКО
Роботи Володимира Небоженка прикрашають вулиці, сквери, парки та експозиції музеїв не лише Дніпра, а й сіл та міст усієї нашої країни. І за кордоном твори нашого земляка розповідають про такий вічно квітучий, щедрий, талановитий та безмежно вільний край, як Україна. У Відні (Австрія), наприклад, встановлено меморіальну дошку видатному театральному діячеві та режисеру Л. Курбасу.
Володимир Небоженко – вже півстоліття учасник республіканських та обласних художніх виставок. Нагороджений багатьма відзнаками і нагородами. У 2002 році майстра вшановано пам’ятною медаллю «За заслуги перед містом». Твори скульптора знаходяться в Міністерстві культури України, в дирекції виставок Національної спілки художників України, у Дніпровських художньому та історичному музеях, у Національному музеї Тараса Шевченка, приватних колекціях України та зарубіжжя.
– Куди б не закинула доля, завжди пам’ятайте про свій батьківський дім, – наголошує ювіляр – Бо слова Василя Симоненка: «Все на світі можна вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину», як підтвердило життя, дійсно є пророчими. Любов до малої батьківщини – Покровщини – допомагає мені жити і надихає на творчість. А мистецтво й справді вічне…
«Зоря» разом зі своїм читацьким загалом щиро вітає Вас, Володимире Павловичу, з ювілеєм. Безмежно дякуємо за красу, подаровану людям. Зичимо Вам крилатого натхнення, доброго самопочуття і мирного неба над головою – сьогодні це найважливіше.
О. ЯСНІЙ