Криворожанка Людмила Демченко впевнена, що пенсія – це вік свободи та можливість спробувати те, на що раніше банально не вистачало часу.
Рік тому ми розповідали читачам про 69-річну жительку Кривого Рогу, яка у розпал першої хвилі коронавірусу ризикнула вирушити до Туреччини, щоб… політати на параплані.
Раді поділитися продовженням цієї історії, адже цього року Людмила Анатоліївна не лише відзначила 70-річний ювілей, а й відвідала Єгипет, де пірнула з аквалангом та здійснила політ на парашуті, прикріпленому тросом до катера. На жаль, не оминув енергійну криворожанку й коронавірус, але незабаром після хвороби вона вже вирушила в похід на байдарках. Втім, про все по черзі.
Водний екстрим від бабусі
– До Хургади син та чоловік відправили мене з двома старшими онуками – 18-річним Андрійком та 15-річним Льонею, – розповідає Людмила Демченко. – Син благав: мамо, ти ж тільки не тягни їх на свої екстремальні розваги. А чоловік, знаючи мене, лише посміхався. Полетіли до Єгипту ми наприкінці лютого, тож з погодою не дуже пощастило: вдень максимум +24°С та сильний вітер, а вночі взагалі +10°С. Я зранку в перший день вирішила позасмагати й, прикрившись рушником, вийшла в купальнику до шезлонгів на березі, де зустріла іншу відпочивальницю… у зимовій куртці.
Але прохолодна погода не завадила Людмилі Анатоліївні одразу ж записати їхню дружну трійцю на водні атракціони «банан» («ні про що, пустощі») та «таблетка» («весело, але ледве руки не відірвало»), а також на екскурсію на яхті, де пропонували підводне занурення для всіх бажаючих. Онукам подітися було нікуди, тому вони теж вирушили опановувати основи рифового дайвінгу.
На туристів чекав спочатку загальний інструктаж у кают-компанії, потім індивідуальний – безпосередньо на палубі. Занурювалися по двоє, у супроводі інструктора Махмуда. Спочатку потрібно було влаштувати пробний заплив довкола яхти, щоб засвоїти принцип дихання в масці.
– Кілька людей, причому молодих, не старших за 40, вже на цьому етапі передумали пірнати, – згадує Людмила Демченко. – Але у мене з напарницею все з першого разу вийшло, то ж ми занурилися без проблем. Я анітрохи не хвилювалася, періодично видаляла воду з маски натисканням спеціальної кнопочки та насолоджувалася красою навколо: різнокольорові рибки, корали… До одного дуже хотіла доторкнутися, вже потяглася рукою, але інструктор зробив суворий забороняючий жест. Ну не можна – так не можна. Загалом занурення мені дуже сподобалося. Онуки пірнали слідом за мною й теж залишилися задоволеними.
Здавалося б, чому настільки насиченому враженнями дню не завершитись на позитивній ноті? Але після повернення яхти до берега на Людмилу Анатоліївну чекав неприємний сюрприз: вона виявила, що через раптовий сильний біль у коліні майже не може йти…
Артроз – польоту не завада
– Кожен крок давався з великим зусиллям, я ледве дісталася номера, де пластом впала на ліжко, – згадує криворожанка. – До того ж у мене почала підніматися температура. Я зрозуміла, що без медичної допомоги не обійдеться й треба телефонувати до страхової компанії.
Через півтори години перемовин, пізно ввечері, Людмилу Анатоліївну на «швидкій» транспортували до шпиталю. Там зробили рентген коліна й діагностували напад гострого артрозу, спричиненого сильним переохолодженням у воді та наслідками хронічних захворювань пацієнтки (тим, хто не читав першу статтю, пояснимо, що у минулому пані Людмила перенесла три онкопатології. – Ред.). У підсумку хворій виписали протизапальне, знеболювальне та відправили назад до готелю.
– Медики були дуже ввічливими та привітними, тому мені навіть без ліків трохи полегшало, а коли я сіла у таксі, мені вкотре пощастило, – із властивим їй оптимізмом розповідає наша героїня. – Справа в тому, що таксист неправильно почув назву готелю, й ми поїхали зовсім в інший бік. І замість десяти хвилин дороги я отримала повноцінну годинну екскурсію нічною Хургадою!
У номер персонал готелю доправляв Людмилу Анатоліївну ще на інвалідному візку, але, відпочивши та випивши ліки, на сніданок вона спустилася вже самостійно. Щоправда, наступні два дні онуки їздили на екскурсії без бабусі. Але у нашої героїні була важливіша мета – одужати до понеділка, на який вже було заброньовано парасейлінг – політ на парашуті, прикріпленому тросом до катера.
– Чесно кажучи, хлопці від моєї ідеї політати були не в захваті, – зітхає Людмила Анатоліївна. – Льоня взагалі заявив, що боїться висоти і його нудить навіть на колесі огляду. Але я сказала: спокійно, бабуся піде першою і все випробує на собі! Єдине, що трохи псувало настрій, – все та ж холодна погода та вітер.
На човнику туристів з пляжу підвезли до катера, що очікував на глибині і з борту якого й здійснювався зліт на висоту до 200 м. Спочатку, як і обіцяла, стартувала Людмила Анатоліївна, а потім близько 10 хвилин удвох «літали» й хлопці.
– Загалом заряд емоцій ми отримали, але порівняно з півгодинним польотом на параплані на висоті майже 2000 м особисто мене парасейлінг не надто вразив, – констатує криворізька пенсіонерка.
«Роблю з лимонів лимонад»
Повернення в Україну теж не обійшлося без пригод. Повторне переохолодження не минулося для Людмили Анатоліївни без наслідків: у неї почався сильний кашель, знову піднялася температура. Зібравши останні сили, щоб долетіти додому, вона вже у Кривому Розі тиждень пролежала з пневмонією. А ще через місяць, у квітні 2021-го, наша героїня у відносно легкій формі перенесла коронавірус.
– Температура трималася лише кілька днів, але сильна слабкість не відпускала ще довго, – зізнається Людмила Анатоліївна. – Проте я боролася з нею своїм фірмовим способом: тривалими прогулянками на свіжому повітрі. Це я називаю «виходжувати хворобу», й такий спосіб мене ще ніколи не підводив. Враховуючи, що одних операцій під загальним наркозом у моєму житті було шість, я знаю, про що говорю!
Зарядившись життєвою енергією від весняної природи, вже в травні Людмила Анатоліївна разом з молодіжною компанією ризикнула вирушити в тригодинний похід на байдарках по річці Інгулець. Зараз вона зізнається, що кілька разів від утоми ледь не впустила у воду весло, але тоді, вкотре перемігши свою слабкість, відчувала справжню ейфорію.
– Зазвичай я викладаю фотозвіти про свої пригоди у фейсбук, й знайомі залишають під ними приємні коментарі: «безстрашна, енергійна, активна, так тримати!» – каже Людмила Анатоліївна. – А я відповідаю, що у сім’ї мене за це називають зовсім іншими словами, найпристойніші з яких: «ти в нас божевільна». Але це не змінить мого кредо: не боятися жити на повну та радіти кожному дню! З чергового, наданого долею «лимона» я не втомлююся вичавлювати лимонад. Адже, по суті, пенсія – вік свободи: коли вже виростив дітей, перестав працювати та можеш нарешті зайнятися тим, що забажаєш…
Ірина КАДЧЕНКО, фото з архіву Людмили ДЕМЧЕНКО