Газета "ЗОРЯ"

КОМАНДИР «СПІВОЧОЇ ЕСКАДРИЛЬЇ»

28 жовтня — 75-річчя визволення України від фашистських загарбників. Прославлений ас Другої світової Віталій Попков лише у повітряних боях над правобережжям Дніпра особисто збив 30 ворожих літаків. Усі знають і люблять фільм чудового актора та режисера Леоніда Бикова «У бій ідуть одні «старики». Але, напевно, мало кому відомо, що прототипом відразу двох героїв з цього шедевру – лейтенанта «Кузнечика» і командира «співочої ескадрильї» капітана Олексія Титаренка – послужила теж прекрасна людина. А саме двічі Герой Радянського Союзу Віталій Іванович Попков, почесний громадянин Дніпра, Києва та Одеси.

«Маестро»

Як і будь-якому фронтовикові, Віталію Івановичу було що розповісти про війну, і, мабуть, він любив це робити. Свідчення тому —значна кількість його спогадів. Ось один із них.

«Льотчики першої авіаескадрильї, якою я командував з 1943 року, збили в повітрі 236 ворожих літаків, провели 436 повітряних боїв, здійснили 481 штурмовку, 21836 бойових вильотів, 4032 бомбометання. З 14 пілотів ескадрильї 11 отримали звання Героя. На жаль, тільки вісім із нас зустріли День Перемоги . Я пишаюся, що всю війну пройшов серед цих чудових людей.

Фільм «У бій ідуть одні «старики» — про нас. Александров, вічний «черговий по аеродрому», прозваний «Кузнечиком», який не розгубився після раптової появи ворожого літака, першим кинувся до найближчого винищувача та збив фашиста, — це ж я.

А продовження моєї льотної кар’єри — вже з позивним «Маестро». Чому?

Через невичерпну любов до пісні нашу ескадрилью називали «співочою». Так її назвав і Биков у фільмі. А ще я керував джаз-оркестром…

Одного разу в небі над Дніпропетровськом ми влаштували німцям справжній «небесний джаз» — збили 10 фашистів, три з них — я. Після бою, в якому ми не втратили жодного літака, мій заступник Серьога Глинкін запитує по радіо: «Командире, можна ми заспіваємо?». Настрій у мене був зрозуміло який, і я сказав: «Давай!» І ось у повітрі, де щойно закінчилася сутичка, наш небесний хор завів: «Ой, Днипро, Днипро, ти широк, могуч…»

Проспівали ми пісню, і раптом земля таким милим жіночим голосом говорить: «Велике спасибі, «Маестро!». Я усміхнувся і питаю: «Це за що? За концерт чи за бій?». І той же голос відповів: «Іза те, і за інше…».

Ось така у нас була «співоча ескадрилья»! І не випадково сам Леонід Осипович Утьосов подарував нам два винищувачі, назвавши їх «Веселі хлопці»…

«А хто вчора був у Києві?»

Збереглася згадка «Маестро» і про зухвалу витівку радянських льотчиків у київському небі.

«6 листопада 1942-го четвірку наших винищувачів направили на повітряну розвідку. Маршрут польоту проходив у 40 кілометрах на північ від Києва. Ми успішно виконали поставлене завдання і верталися на свій аеродром.

На зворотному шляху один з пілотів став просити ведучого групи «підвернути до Києва» — в окупованому місті залишилися мати і сестра. Оскільки це було прямим порушенням польотного завдання, командир групи довго не погоджувався. Але наші хлопці могли умовити кого завгодно.

…Київ стояв у руїнах. Знайшли потрібну вулицю. Трійка винищувачів залишилася чергувати, а один пішов рідною вулицею шукати свій будинок. Після першого проходу він попросив у командира дозвіл на повторний захід, тому що не розгледів. Після другого проходу йому здалося, що в вікні сіпнулася шторка, але він не встиг побачити, хто там визирав — мати чи сестра. І попрохав ще раз пролетіти…

Побачення закінчилося тим, що німці по тривозі підняли свої винищувачі. Зав’язався повітряний бій прямо над вулицями Києва. Наші льотчики збили один німецький літак і успішно повернулися на аеродром. Доповіли про результати проведеної повітряної розвідки (про повітряний бій і про збитий німецький літак — ні слова).

ДОВІДКА

    За час війни Попков здійснив 648 бойових вильотів, брав участь у 117 повітряних боях, особисто збив 47 ворожих літаків і 13 в групі. Учасник Параду Перемоги 24 червня 1945 року – йшов у 1-й шерензі Героїв Радянського Союзу Першого Українського фронту.

    Відзначено подвиги аса і союзниками. У Пентагоні, на спеціальній плиті, де викарбувано імена 23 найкращих радянських льотчиків, є і прізвище Попкова.

Наступного дня у полку проходило урочисте зібрання. Ми сиділи в перших рядах і слухали доповідь комісара. Увійшов черговий офіцер штабу і передав до президії командиру якусь записку. Той, пробігши папірець очима, встав і грізно запитав: «А хто вчора був у Києві?».

Ведучий нашої групи встав, ми — також. А командир став зачитувати текст, як виявилося, телеграми. Її зміст був приблизно таким: «Справжнє свято жителям Києва на честь 25-ї річниці Жовтневої соціалістичної революції влаштували радянські льотчики. Вони прямо над містом вступили в нерівний повітряний бій з фашистами і збили ворожий літак. Продемонструвавши цим свою льотну бойову майстерність і вселивши жителям Києва впевненість у нашу перемогу».

«Здали» нас київські підпільники. Вони бачили цей повітряний бій і доповіли про нього в Москву в штаб партизанського руху».

Був такий випадок

Віталію Попкову, як двічі Герою, встановлено бронзовий бюст на його батьківщині — в Москві. Подейкують, якось ветерани-авіатори зібралися у сквері біля погруддя побратима з ювілейної нагоди і по-фронтовому розливали «по 100 грамів». А тут, наче з-під землі, з’явився міліціонер… І відразу отетерів, коли в одному із порушників громадського спокою впізнав увічненого в бронзі льотчика.

На традиційне у таких випадках запитання: «Ти нас поважаєш?», страж порядку мовчки кивнув і від запропонованих «ста грамів» (а може, й більше) не відмовився.