З1 липня офіційно відкривається ринок землі в Україні. Проте достеменно ще не відомо, як воно «буде їхати» на практиці…
Просування «реформи»
Вже завтра набирає чинності закон № 552-IX (про обіг земель, який Верховна Рада ухвалила ще в березні минулого року).
Формально – подія історична. Адже власники земельних ділянок сільгосппризначення отримують право продавати свою землю, а фермери – перейти від орендного ситуативного виробництва до планомірного хазяйнування на власній землі.
Чимале відтермінування у введенні в дію закону було зумовлене сподіваннями підготуватися до кардинальних змін у земельній сфері. І ось закінчується друге десятиліття мораторію на продаж землі в Україні, сплив рік з дня підписання закону Зеленським. Але наскільки країна зараз готова до історичної події – навіть попри те, що уряд намагається відновити діяльність міністерства аграрної політики та продовольства, яке він знищив лише рік тому?
Риторичне питання.
Нові можливості та проблеми
Чинна влада задекларувала що нібито здатна забезпечити заплановану «дорожню карту», і з 1 липня стартова модель земельного ринку держави готова запрацювати.
Згідно з нею близько 7 мільйонів власників земельних ділянок по всій Україні теоретично отримують можливість вийти на новонароджений ринок і продати свої наділи. Проте, відповідно до численних соціологічних опитувань, такий намір мають лише 6-15% зацікавлених осіб, а твердо вирішили продати свої паї ще менше – усього 3% власників. І ще 10% відтерміновують прийняття рі-
шення – до з’ясування питання про майбутню ціну на землю.
А ось готових купувати землю очікується в декілька разів більше. Тому вірогідність того, що ринок землі хоч якось запрацює, висока. Але обсяг його, особливо на першому етапі (коли купувати можуть тільки фізичні особи), буде невеликий. Попередній прогноз – близько мільярда доларів за рік. Це трохи більше 1% від ВВП країни.
Знаєте, смішно назвати таку суму «стратегічним рівнем інвестицій» у вітчизняну економіку.
Хто ж купуватиме
На сьогодні фінансові можливості потенційних покупців землі суттєво обмежені. Причому це стосується усіх їх основних категорій, яких зараз три.
Перша з них – звичайні трейдери, що мають намір тепер купити землю, здати її на два роки в оренду, а з настанням 2024-го перепродати.
Додатковий прибуток на продажі у них (окрім отримання орендної плати за рік у розмірі 10-15% від норматив-
ної грошової оцінки землі) – не менше 25%. Землю вони розглядають як нову альтернативу традиційним активам у вигляді депозитів або нерухомості.
Вже навіть неформальний термін з’явився – «клуб приватних земельних інвесторів». Так, саме ця категорія покупців наразі найбільш платоспроможна. Але ж не кожен ризикне поринути у специфічний ринок, і мало у кого ці кошти абсолютно вільні та чекають у шухляді.
Друга категорія сьогоднішніх покупців – численна кількість дрібних і середніх фермерів. До купівлі землі їх може спонукати бажання розширити власне аграрне виробництво, або ж просто рішення когось з нинішніх орендодавців продати
свою ділянку заради вирішення особистих фінансових проблем.
ХТО ТА КОЛИ
■ З 1 липня 2021 року землю зможуть придбати тільки фізичні особи, які є громадянами України. Максимальний •’ ■ розмір – 100 га на людину.
■ З 1 січня 2024 року землю зможуть купувати також юридичні особи, створені й зареєстровані за законодавством України, учасниками (акціонерами, членами) яких є лише громадяни України та/або держава, та/або територіальні громади, територіальні громади та держава. При цьому максимальний розмір покупки може становити 10 тис. га.
Але грошей у фермерів вкрай мало – хоч і намагаються трохи закумулювати до відкриття ринку. Проте у кращому разі вони зможуть викупити близько десятої частини від площ, які зараз орендують. До речі, в Україні, за офіційними даними, найбільше фермерських господарств, які обробляють лише по 20-50 га землі. Хоча є і такі фермери, в яких земельний банк перевищує 1000 га угідь.
А ось третя категорія претендентів на землю – представники інтересів великих агро-холдингів в особі довірених фізосіб з числа топ-менедже-рів компаній або членів родини власників підприємств. Хоча вільних обігових коштів у агро-холдингів теж обмаль…
Вартість їхніх земельних орендних банків площею у кількасот тисяч гектарів навіть за стартовими цінами на землю (вірогідно, спочатку це буде близько 30-50 тисяч гривень за гектар) сягає мільярдів гривень. Тому більшість потужних «агробаронів» налаштовані поводитися на ринку землі стримано, принаймні перші два роки. До речі, вони також орієнтуються на невелику частку у розмірі 5-15% охочих продавати власні земельні паї. А великих амбіт-pt*s” них гравців, які вже планують, приміром, подвоїти свій земельний банк, вкрай мало. Та й у розпорядженні холдингів далеко не вся земля. Наприклад, 100 найбільших з них обробляють лише близько 15% сільгоспугідь країни.
Підсолодити «пігулку» нестачі коштів для придбання землі могли б банківські та інші фінансові установи. Але їхні наявні програми фінансування учасників ринку землі нині не готові. Мовляв, не прийнято ще відповідне законодавче забезпечення. Та й долучати до клієнтської бази велику купу дрібних агровиробників банкам задорого. Тому вони не дуже поспішатимуть.
І ось коло замикається. А потім «на арену» вийде, хто ви думаєте? Звісно, після референдуму, адже зараз поки що продавати землю іноземцям заборонено. Проте хіба це надто велика проблема для наших «закордонних друзів? Дайте тільки час – поспішати нікуди.
Великий транснаціональний капітал. Порівнювати його можливості з нашими, вітчизняними, навіть язик не повертається.
Андрій ФІЛІМОНОВ