Дніпряни гадають, що це: суддівська змова, чергова «зрада» від міської влади чи наші традиційні недбалість і зневаго до існуючого законодавства. Але факт залишається фактом. ЯК КІСТКА У ГОРЛЯНЦІ на Соборній площі обласного центру стоїть незаконно побудований комерційний павільйон. І скандальна епопея навколо нього не вщухає вже понад три роки.
Виросла несанкціонована самобудова ще навесні 2014 року, мало не відразу після Революції гідності. Причому, що показово — на території скверу за сто метрів від діорами і Преображенського собору і «через паркан» з комунальним закладом освіти — середньою школою №23. відтоді тягнуться судові процеси. Але самобудова на місці і нині, продовжує приносити прибуток своїм власникам. Судячи з активності останніх щодо збереження 130-метрової споруди — прибуток чималенький.
Нехтуючи чинним законодавством України, компанія« МИРУ-2013 три роки тому не занепокоїлася відсутністю землевідведення та інших дозвільних документів, що є реальним порушенням, якщо не злочином законодавства. Просто взяла і збудувала на місці, що сподобалося.
Відтоді триває тяганина між власниками і обласним департаментом архітектурно-будівельної інспекції. За цей час в об’єкта змінилося кілька господарів, перереєстровувалося право власності, первинний забудовник зараз знаходиться в стані ліквідації.
Кілька суддівських складів — з учасників процесу, одягнених у мантії, вже давно можна було б сформувати півтори футбольні команди — двох дніпропетровських адмінсудів (окружного та апеляційного) розбираються в нових і нових стосах документів. Бо професіоналізму юристам, які представляють інтереси власників павільйону, не позичати, вони майстерно тягнуть час. А судді, Бог їх зна з яких міркувань, ще й підігрують їм через раз.
По суті ж питання не вирішується. Мовчать Київ, обладміністрація, прокуратура і поліція, давно отримали скарги. Не звертає уваги на скандальний випадок і міська рада. А саме вона, як де-факто потерпіла сторона, мала б давно звернутися до господарського суду і вимагати знесення. Але чомусь з МАФами та рекламними конструкціями у міських чиновників виходить набагато краще…
За минулий рік судова тяганина майже не зрушила з місця. Хіба що 18 жовтня 2016 року, після десятків засідань, припинень і відкладень, Дніпропетровський окружний адміністративний суд виніс постанову по цій резонансній справі. Позов задовольнили в повному обсязі, зобов’язавши ТОВ «МИРУ-2013» виконати припис про знесення будівлі.
Але це мало на щось вплинуло. За класикою жанру, одна з третіх осіб подала апеляцію. З точки зору «традиційної» юриспруденції правова позиція апелянтів не витримує ніякої критики. Аргументація не тільки шита білими нитками, а й розрахована «на авось» — що чергова колегія не розбереться в багатьох невідповідностях, розсипаних по сотнях офіційних, напівофіційних та зовсім не офіційних папірців — клопотань, заяв, скарг.
Чим довше справа тягнеться, тим більша вирогідність, що люди у мантіях вкотре підіграють порушникам не тільки українського законодавства взагалі, а й порядку у місті. Те, що потім розбиратися доведеться іншим органам — тим, які опікуються кваліфікацією та неупередженістю саме судей, горе-комерсантів навряд чи хвилює…
Тому вони грають спокійно, впевнені у власній безкарності. Майже знущаються, бомбардуючи «адмінку» першої інстанції все новими й новими позовами з єдиною вимогою: розпорядження про знесення визнати незаконним. Шкода, але українська Феміда таку можливість надає.
Хоча подальше вже залежить від її конкретних служителів. Причому мова не тільки про знання законодавства і дотримання норм процесу, а й про горезвісну суддівську етику. Новій колегії у складі Ангеліни Шлай, Тамари Прокопчук і Світлани Чабаненко доведеться важко. Рівно місяць тому, 13 грудня, вони вже надали відповідачам фору у часі. Немає сумніву, що й наступне засідання, яке зпризначене на 17 січня, відповідачі (та пов’язані з ними треті особи) спробують зірвати за будь яку ціну.
Воно й не дивно, розпочати слухання справи по суті їм вкрай невигідне. Ні в кого ще не виходило такий тривалий час видавати чорне за біле.
Мирослав Янчук