У радянські часи народилося і прижилося чимало заходів по залученню громадян до занять масовим спортом і фізкультурою. Це – норми БГПО (Будь готовий до праці та оборони), спартакіади, паради фізкультурників, спортивний туризм, масові дитячі турніри «Золота шайба» та «Шкіряний м’яч»… Одна з найвідоміших із цього довгого переліку – виробнича гімнастика.
У 1960-1990 роки по буднях об 11.00 на першому каналі Всесоюзного радіо в ефірі та радіоточках практично всієї країни йшло мовлення передачі «Виробнича гімнастика». Першим її ведучим був Микола Гордєєв, методист Центрального інституту фізкультури. Він розробляв комплекси вправ, які майже 50 років звучали його голосом на весь Союз (перший озвучений Гордєєвим випуск ранкової гімнастики, поки ще не виробничої, вийшов у 1934-му). Пізніше його змінили заслужений майстер спорту, триразова чемпіонка світу зі спортивної гімнастики Ірина Назарова та диктор Всесоюзного радіо Володимир Костильов.
Однак спершу виробнича гімнастика не була масовою та регулярною – вона впроваджувалася на розсуд керівництва вибірково, шукалися відповідні формати. Вперше на підприємствах країни її ввели як обов’язкову в 1956-му. Саме тоді світ побачила постанова президії Всесоюзної Центральної Ради Професійних Спілок (третього, після партійного ЦК і Ради міністрів, безмежно впливового органу в країні) «Про організацію виробничої гімнастики на підприємствах і в установах». Документ передбачав, що державні органи, професійні спілки, комсомольські та кооперативні організації, спортивні товариства, підприємства, установи і організації повинні всіляко сприяти впровадженню виробничої гімнастики.
Відтоді кожного робочого дня всі без винятку радянські підприємства та установи зупинялися на паузу – цехами, відділами, кабінетами, навчальними аудиторіями. Зарядка тривала близько 10 хвилин. На неї виходили безпосередньо в робочому одязі – спецівках, спідницях, піджаках, білих халатах. Примусово робити вправи нікого не змушуваличерез погане самопочуття, наприклад, можна було залишатися на р обочому місці. Стандартний комплекс вправ був максимально простий: ходьба на місці, потягування, нахили, повороти, присідання – щось віддалено схоже на сучасний, але не всім доступний по вмісту гаманця фітнес.
Цілком справедливо вважалося, що виробнича гімнастика підвищує продуктивність праці, знімає втому і, головне, поліпшує здоров’я радянських громадян. Що це не забаганка і марнування робочого часу, довели дослідження. Виробнича гімнастика й справді на третину скорочувала фазу входження у робочий ритм.
Пізніше до «підвищення працездатності, зміцнення здоров’я та попередження втоми співробітників» підключилася згадана вище перша програма Всесоюзного радіо. «Виробнича гімнастика» виходила щодня об 11-й годині. На виробничих підприємствах її вмикали через гучний зв’язок.
У 1972-му в штатних розкладах заводів і фабрик з’явилася посада інструктора-методиста з виробничої гімнастики та фізкультурно-оздоровчої роботи. Той, згідно з умовами і режимом праці підприємства, розробляв комплекс вправ, відповідав за організацію виробничої гімнастики та пропаганду фізкультурно-оздоровчих заходів.
У 1981 році постановою Ради міністрів «Про подальше піднесення масовості фізичної культури і спорту» практику виробничої гімнастики поширили на колгоспи та навчальні заклади. Урядовий документ вимагав: «З метою підвищення ефективності виробництва, зміцнення трудової дисципліни і профілактики захворювань рекомендувати керівникам підприємств, радгоспів, колгоспів, установ, вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, професійно-технічних училищ разом з профспілковими, комсомольськими та спортивними організаціями забезпечити впровадження виробничої гімнастики на підприємствах і в установах, де дозволяють умови праці та навчання».
Йшлося в ньому і про конкретні дії – для гімнастичної паузи передбачалося два «вікна» на вибір за 2 години до обідньої перерви або за 2 години до закінчення зміни.
У школах виробничу гімнастику замінювали фізкультхвилинки. «Ми писали, ми писали, наші пальчики…», – учні радянських шкіл (мабуть, і шкіл 90-х) пам’ятають цей нехитрий віршик.
У 80-ті ставлення до виробничої гімнастики поступово перетворилось на формальність – десь її замінили настільним тенісом в обідню перерву, десь від неї поступово відмовилися зовсім. З цього приводу вишкірив зуби сатиричний журнал «Крокодил». І все.
Сьогодні виробнича гімнастика геть забута. Як і, до речі, багато ще чого вельми корисного з минулих часів. Чи прийде в голову комусь із найвищих щаблів влади повернути в маси українців одну зі складових здоров’я?
О. ЯСНІЙ