Історія будівлі нашої Дніпропетровської облради по проспекту Олександра Поля, 2 (колишній пр. Кірова) бере свій початок з перших років XX століття. Саме тоді з ініціативи міського голови Олександра Толстікова тут з’явилося Катеринославське комерційне училище.
19 квітня 1901 року підрядник X. І. Розенберг почав будівництво тимчасового навчального корпусу Комерційного училища. Одноповерхову дерев’яну, але обкладену цеглою будівлю побудували до 20 серпня, а 17 вересня в ній уже почалися заняття.
Скромна будівля не могла вмістити у своїх стінах велику кількість учнів. Тому, за клопотанням Опікунської ради училища, міська Дума додатково відвела ділянку землі для будівництва нового корпусу.
Завдяки енергії тодішнього «мера», голови Опікунської ради Олександра Яковича Толстікова, були зібрані кошти та розпочато будівництво нового постійного корпусу для навчального закладу. Його урочисто заклали 23 липня 1904 року, а менше ніж через рік, 9 вересня 1905-го, тут вже почалися заняття.
Будинок на Польовій вулиці, 2 (нині — пр. Олександра Поля) спорудили за проектом талановитого катеринославського архітектора Дмитра Степановича Скоробога-това. Як відзначали сучасники, триповерховий корпус училища належав до кращих навчальних будівель країни. Тож не дивно, що в 1907 році училище отримало ім’я імператора Миколи II.
Директором училища з моменту його заснування і до 1918 року був історик, відомий громадський і політичний діяч Антон Степанович Синявський. Разом з ним тут працювали видатні діячі науки Д. І. Яворницький, Д. І. Дорошенко, І. М. Труба, Ю. С. Кримський, І. Я. Акінфієв, І. Ф. Вертоградов та інші.
У 1915 році, під час Першої світової війни, у стінах Комерційного училища розміщувався лазарет. Але через рік будівлю повернули навчальному закладу, правда, зовсім на короткий термін.
Подальші історичні події першої чверті XX століття змінили призначення дуже багатьох споруд. Не оминула ця доля і будівлі Комерційного училища. З початку 1920 року в ньому розташовувалися Катеринославський губком і губвиконком, пізніше — Окружний виконком з відділами та Окружком КП (б) У, а з 1932 року — Дніпропетровський облвиконком і партійні установи.
У 1935 році, після великої пожежі, будівлю реконструювали за проектом відомого архітектора Олександра Леонтійовича Красносель-ського. Вона приросла надбудовою ще в два поверхи — чи не єдиний плюс. З мінусів — після реконструкції «загубилися» вінці, деякі елементи фасаду і навіть внутрішнє коридорне планування.
Під час німецько-фашистської окупації в стінах облвиконкому розміщувалися німецький шпиталь і військова частина. Під час визволення міста будівля не отримала ніяких пошкоджень, тому з 1946 року в ній знову розташувалися партійні, а заодно і радянські органи влади.
У 1978 році будинок одержав статус пам’ятника історії. У радянські часи в будівлі працювали відомі діячі СРСР і України — Г. І. Петровський (виступав у травні 1937-го), Л. І. Брежнєв (1939—1941, 1947—1950), В. В. Щербиць-кий (1954—1957, 1964—1965). У травні 1921 року тут виступав навіть «залізний Фелікс» — Ф. Е. Дзержинський.
І ось уже 28 років, з часу здобуття Україною незалежності, в цій будівлі розміщується Дніпропетровська обласна рада. Депутатів 120, і збираються на сесії вони, як правило, не частіше одного разу на квартал. В інший час будівля належить апарату ради. І нині виникає питання — чи не жирно живуть місцеві «слуги народу»? Чи не час «ущільнити» їх у 7-по-верхову будівлю навпроти, через сквер, що належить ДніпроОДА?
А «депутатник» віддати комусь більш нужденному…
Михайло КОЦЮБА