Народовладдю в СРСР довелося утверджуватися аж трьома Конституціями. Сьогодні ми маємо єдину, прийняту майже 26 років тому…
День Конституції був дивним святом у нашій колишній великій країні. І більшість громадян згадували про нього раз на рік. Коли з нагоди червоного дня календаря можна було накрити столи… Сам же Основний закон завжди сприймався як щось абстрактне. А дарма!
31 січня 1924 року II з’їзд Рад одноголосно затвердив першу Конституцію СРСР. Вона була повністю присвячена принципам побудови першої у світі соціалістичної союзної багатонаціональної держави з урахуванням диктатури пролетаріату. Основний закон закріпив повну правову рівність усіх народів СРСР та його суверенітет.
Однак у Конституції не було глав про права та обов’язки громадян, про виборче право, про місцеві органи влади та управління. І Сталін взявся її переписати, аби присвоїти Основному закону своє авторство та ім’я.
«Вождь усіх народів» доручив роботу над текстом нової Конституції інтелектуальним силам партії. Спочатку, аби довести присутність демократії у державі, було організовано всенародне обговорення проекту Основного закону. У ньому взяли участь 75 мільйонів громадян. Було внесено півтора мільйона пропозицій, доповнень та поправок, опублікованих у періодичній пресі.
Конституцію називали найдемократичнішою у світі. Це й дійсно був не пропагандистський прийом сталінського керівництва, а правда. У документі, прийнятому 5 грудня 1936 року, було зафіксовано такі політичні права, як свобода слова та друку, мітингів та зборів, вуличних ходів і демонстрацій.
Конституція передбачала право громадян на працю та отримання гарантованої роботи з оплатою відповідно до кількості та якості праці, право на відпочинок, освіту та матеріальне забезпечення у старості. Спеціально було наголошено, що жінці в СРСР надаються рівні права з чоловіком у всіх галузях господарського, державного, культурного та суспільно-політичного життя. Проголошувалася свобода совісті, а також недоторканність особи та таємниця листування.
Як на практиці реалізовувалися «права та свободи» радянських громадян у той період загальновідомо: репресії, примусова колективізація, голодомори, переслідування духовенства, ГУЛАГй…
Засудивши культ особи, Перший секретар ЦК КПРС Микита Хрущов, природно, не міг змиритися, що керована ним країна живе за сталінською Конституцією. Крім того, реалії настільки змінилися, що потрібно було не рівні права жінок в Основному законі закріплювати, а відображати перехід СРСР до комунізму і створення нової спільноти людей – радянського народу.
Тож у 1962 році було утворено нову Конституційну комісію. Працювала вона доволі повільно. Результати у вигляді нового основного документа життя країни з’явилися лише через 15 років, коли державою керував уже інший генсек.
У преамбулі останньої радянської Конституції, прийнятої 7 жовтня 1977 року, загалом було оцінено історичний шлях, пройдений радянським суспільством за 60 років після Жовтневої революції. Дано характеристику радянського суспільства як «розвиненого соціалістичного» та «закономірного етапу на шляху до комунізму».
Конституція, охрещена у народі брежнєвською, законодавчо затвердила провідну роль КПРС у суспільстві. І хто б міг тоді подумати, що через десять з невеликим років саме горезвісний «шостий пункт» цього Основного закону стане приводом для багатотисячних мітингів в епоху перебудови та гласності! Знали б – обмежилися фразою, що ні до чого не зобов’язувала: «Вся влада в СРСР належить народу». І цьому є дуже просте пояснення: багаторічне життя в умовах однопартійної системи наклало відбиток на свідомість упорядників Основного закону. Вони й записали, що «всі партійні організації діють у рамках Конституції СРСР», але як це здійснити на практиці, мабуть, не знали.
Бомбою уповільненої дії виявився і пункт, що з’явився у брежнєвській Конституції, про можливість виходу кожної союзної республіки зі складу СРСР. Навряд чи комусь в епоху «розвиненого соціалізму» могло спасти на думку, що таке бажання у Києві, Ризі чи Тбілісі в когось у найближчому майбутньо -му взагалі з’явиться. Власне, механізм виходу суб’єкта федеральної держави не був прописаний ні в Основному законі, ні в підзаконних актах. У результаті 15 республік «вільного непорушного Союзу» пішли своїм шляхом.
Брежнєвська Конституція, що зберегла багато положень сталінської, не покращила і не погіршила життя радянських людей. На той час партійний диктат панував у всіх сферах життя, і для вирішення нагальних проблем люди йшли не до суду чи держав -них органів, а до райкомів та міськкомів КПРС. Декому вдавалося навіть достукатися до ЦК.
Недосконалості Конституції наочно проявилися в останні роки існування СРСР. Довелося двічі вносити принципові зміни, які відбивали реалії життя. Редакція 1988 року змінила систему органів державної влади, що існувала в СРСР. Вищим був оголошений З’їзд народних депутатів, у який кількість кандидатів не мала обмежуватися.
Найбільш суттєві поправки до Конституції СРСР, які фактично затвердили зміну суспільного та економічного ладу, були внесені редакцією 1990 року. Виключалася згадка про керівну та спрямовуючу роль КПРС, легалізовувалася приватна власність, вводилася посада Президента СРСР.
Тільки виконувати свої обов’язки упродовж відведеного Основним законом терміну Михайлу Горбачову не довелося. Як й ініціювати роботу з написання нового документа, який би асоціювався з його ім’ям.
О. ЯСНІЙ