7 квітня – Благовіщення Пресвятої Богородиці, одне з дванадцяти найбільших церковних свят. Піст заради нього послаблюється – у неділю дозволені риба й червоне вино.
Блага вість
З трьох років Марія виховувалася в храмі. Досягнувши повноліття, мала покинути його стіни, але відмовилася – сказала священнослужителям, що віддана Господу і хоче бути незайманою. Служителі храму ухвалили: заручини з далеким родичем, 80-річним Йосифом стануть виходом із ситуації. Він оберігатиме Марію й піклуватиметься про неї.
Переїхавши в його дім, проводила весь свій час у молитвах, читанні священних писань і роботі. Через чотири місяці після заручин явився до Марії архангел Гавриїл і сказав: «Радій, благодатна, Господь з тобою! Благословенна Ти поміж жінками!» Вона стривожилась цими словами, роздумувала: що означає таке привітання? Ангел же мовив: «Не бійся, Маріє, бо в Бога благодать Ти знайшла! І ось Ти в утробі зачнеш, і Сина народиш, і даси Йому ймення Ісус. Він же буде Великий і Сином Всевишнього званий, і Господь Бог дасть Йому престол Його отця Давида. І повік Він царюватиме у домі Якова, і царюванню Його не буде кінця». Марія озвалась до ангела: «Як же станеться це, коли я мужа не знаю?» – «Дух Святий злине на тебе, і Всевишнього сила обгорне тебе, через те й Святе, що народиться, буде Син Божий». Відповіла, що вона раба Господня, і хай буде так, як хоче Бог.
Птах гнізда не в’є…
Рано після служби святять проскури – хлібці з пшеничного борошна.
Освячена проскура, як і стрітенська вода, цілюща, її давали хворому на пропасницю як ліки, крихти додавали до меду і годували бджіл, «аби добре роїлися і зубасті були»; мішали з землею та сіяли по чотирьох кутах ниви, «щоб дощова хмара поля не минала»; заривали у землю, «щоб град посіви не побив».
Зберігали проскуру на божнику поміж образами.
Бог цього дня благословляє усі рослини, а тому гріх братися за будь-яку роботу. Найперше на землі: орати, копати, садити, згрібати торішнє листя -робота вийде недолугою та пустою.
Старі люди кажуть, що «навіть пташка гнізда не в’є». Он зозуля тому не має свого кубла й підкидає яйця в чужі, «що колись на Благовіщення вила гніздо і Бог відібрав їй пам’ять. Один тільки горобець не знає такого свята, бо він, бач, бусурмен поміж птицями».
Господарі виганяли усю живність надвір: корів, кіз, телят, козенят, ягнят, навіть собаку спускали з прив’язі – щоб звикали до весни.
А ще випускали на волю пташок: «Хай співають на волі, Бога прославляють та просять щастя-удачі тому, хто їх випустив».
Дівчата, йдучи 7 квітня по воду, шукали первоцвіт: це, начебто, віщувало, що нинішнього літа неодмінно завітають свати.
Зірвану квіточку треба було сховати за пазуху й тримати там до Великодня, допоки вперше проспівають «Христос воскрес!». Після цього її клали за образи – на щастя.
Крім того, пелюстки первоцвіту кидали у полумисок з водою і вмивалися. Отоді личко буде гарне.
Добра прикмета побачити на Благовіщення ряст і стати на нього босими ногами. Колись мамина бабуся, моя прабаба (яку я вже не застала), казала онуці: «Як знайдеш у цей день ряст, то зірви, кинь під ноги, топчи й промовляй»:
«Топчу, топчу ряст, ряст,
Дай, Боже, діждати,
І на той рік топтати!»
Тетяна МАЛИШЕНКО