Сотні молодят, які уклали шлюби саме 2 лютого, покровителем свого сімейного майбуття обрали паліндром «02022020». Аби боронь Боже не наврочити, делікатно нагадаємо, що не символічний збіг цифр чи інші забобони здатні вберегти пута Гіменея. І в органів реєстрації актів цивільного стану (РАЦС) є ще одна функція – оті «пута» розрізати. Тож принагідно згадаємо, як це робилося за часів Союзу.
В імперській Росії, підданими якої були й українці, анульовували в середньому близько тисячі шлюбів за рік, а розірвати священне таїнство могла лише церква.
Після 1917-го процедура ліквідації підвалин суспільства, якими вважалися сім’ї, стала набагато простішою: вистачало заяви одного із подружжя. Другого просто сповіщали про акт розірвання шлюбу. Розлучали людей не суди, а ЗАГСи. Тоді ж з’явилося юридичне поняття фактичного шлюбу. Таким чином, уже в 30-і Союз став першим у світі за кількістю розлучень.
Але при Сталіні все змінилося – почалася активна боротьба за чистоту морального обличчя громадян. Розірвання шлюбу, що плямувало репутацію будівника світлого майбуття, стало досить складною процедурою. А далі розпочалося тотальне закручування гайок. У 1936 році керівництво країни вдалося до встановлення контролю над особистим і навіть інтимним життям громадян. Один із заходів – заборонили аборти без медичних показань.
Особлива увага сфокусувалася на сімейному житті громадян наприкінці війни – багато в чому через загибель величезної кількості людей. У 1944 році було ускладнено порядок розлучення через суд. Тоді ж ухвалили указ про збільшення державної допомоги вагітним жінкам, багатодітним і одиноким матерям, посилення охорони материнства і дитинства. Встановили почесне звання «Мати-героїня», заснували орден «Материнська слава», а також «Медаль материнства».
Відтепер юристи визнавали тільки законні шлюби, а не фактичні. Ті, хто розлучалися, мали розмістити про це оголошення в газеті. Анулювали шлюб виключно через суд. Той же суд міг відмовити у розірванні шлюбу, навіть коли обоє з подружжя більше не бажали бути разом.
Після введення цих драконівських заходів статистика стала радувати керівництво країни. А людей лякала не тільки затягнута процедура. Тепер в розірванні шлюбів через суд стали брати участь прокурори, які асоціювалися у свідомості громадян виключно з кримінальним переслідуванням і в’язницею. Ці чиновники з пристрастю допитували учасників «справи», якщо йшлося про нарахування аліментів чи розділ майна.
Мито за розлучення з 1944 року становило не 100-200 карбованців, як раніше, а 500-2000. Якщо хтось розлучався повтор-
но, то грошей за це з нього брали більше. Суддів інструктували не розривати шлюби пар, які підійшли до справи розлучення «безвідповідально».
Що ж вважалося «безвідповідальним» підходом? Після війни частіше подавали на розлучення чоловіки, які нерідко обзаводилися молодшими партнерками та встигали завести з ними дітей. І навіть у таких випадках судді розглядали питання про доцільність розривання пут Гіменея. Для розлучення треба було навести досить вагомі причини. Причому в жодних юридичних документах не йшлося про те, які ж саме причини вважати вагомими…
У 1949 році гайки підкрутили ще. Верховний Суд СРСР дійшов висновку: місцеві суди виявляють зайву м’якість, розглядаючи справи про розлучення. Постановили: бажання по-
дружжя розірвати шлюб – недостатня підстава для розлучення. А втім, як і наявність дітей у позашлюбній сім’ї. Народні суди піддали критиці за те, що вони «не вмовляють» подружжя примиритися, так би мовити, не сприяють збереженню здорових радянських сімей.
Але навіть і такий захід не сприяв зменшенню кількості розлучень. З 1949-го по 1950 рік число розірваних шлюбів зросло на 7%. А в Латвії, наприклад, Верховний Суд не анулював 39% шлюбів, незважаючи на те, що ці справи розглядали навіть в апеляційному порядку.
При Хрущові відбулася лібералізація багатьох сфер життя. Проте, як і раніше, шлюборозлучні процеси відбувалися у сталінському форматі.
Лише за часів Брежнєва болісну процедуру розірвання шлюбу полегшили. У 1965 році вийшов указ Президії Верховної Ради СРСР, що суттєво спростив порядок розірвання шлюбу в судах. Скасували двоступеневу судову процедуру і відпала необхідність анонсувати розлучення у пресі.
Ці зміни призвели до того, що кількість розлучень з 360 тисяч у 1965 році зросла до 646 тисяч у 1966-му. Зрозуміло: люди, користуючись дарованою можливістю, у 66-му спішно розривали відносини, які вже давно існували лише на папері. У 1968-1969 роках з’явилися нові послаблення: бездітні пари, які не бажали ділити майно, тепер могли розривати шлюби не в суді, а в ЗАГСі…
Мабуть, тисячу разів правий був Володимир Сосюра, коли написав: «Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання». І, якщо мову поезії перекласти на звичайну, то рядки геніального вірша зазвучать ось так: «Чим світлішим і вищим буде кохання, тим менше стане болю розлучень».
О. ЯСНІЙ